22.3. Створення, діяльність та припинення діяльності спеціальних (вільних) економічних зон. Інноваційна діяльність

З метою заохочування розвитку внутрішніх господарських відносин та зовнішньоекономічної діяльності держави відокремлювали території, які називалися "вільними зонами", "вільними складами", "вільними портами" та інші.

Кіотська конвенція "Про спрощення і гармонізацію митних процедур" від 18 травня 1973 року розглядає можливість спрощення процедури нарахування ввізного мита та податків на ввезення будь-якого товару у спеціально відведених для цього вільних економічних зонах.

Створення таких спеціальних економічних зон (далі – СЕЗ), як правило, залежить від економічного та соціального розвитку держав, які їх створюють. Розвинуті країни створюють такі зони з метою підтримки малого та середнього бізнесу в районах, де спостерігається спад підприємництва. На таких територіях застосовуються фінансові та інші пільги, але спеціальні заходи щодо залучення іноземного капіталу, як правило, не передбачаються. Країни, що розвиваються, при створенні таких зон переслідують мету залучення іноземних інвестицій, модернізацію промисловості та інше.

Загальні положення про спеціальні (вільні) економічні зони передбачені у главі 39 Господарського кодексу України (ст.ст. 401 – 405). Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність із цих питань.

У ст. 405 ГКУ на території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні начала створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.

Спеціальна (вільна) економічна зона визначається у законодавстві як частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залу-чення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іно-земними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, постачання на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, техно-поліси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації.

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються в порядку, передбаченому цим Законом для створення спеціальної (вільної) економічної зони.

Загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Республіці Крим визначаються згідно з Законом України "Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим" (№2299-12).

Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони;

в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і фун-кціонування спеціальної (вільної) економічної зони;

д) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Інші документи вимагатися не можуть.

Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення спеці-альної (вільної) економічної зони має включати:

мету, функціональне призначення та галузеву спрямованість її діяльності;

етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в майбутньому;

вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;

рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;

обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі її створення і розвитку;

обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.

Інноваційна діяльність. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України (№254к/96-ВР) і складається із законів України "Про інвестиційну діяльність" (№1560-12), "Про наукову і науково-технічну діяльність" (№1977-12), "Про наукову і науково-технічну експертизу" (№51/95-ВР), "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" (№991-14), "Про спеціальну економічну зону "Яворів" (№402-14), «Про інноваційну діяльність» (№40-IV) та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також орга-нізаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерцій-ного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

Об'єктами інноваційної діяльності є:

інноваційні програми і проекти;

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелекту-альні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування" (85/96-ВР).

Фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів надається у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами.