Тема 3. Господарські правовідносини

3.1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин

Основи теорії держави і права пропанують наступне визначення правовідносин – це суспільні відносини, які врегульовані нормами права, сторони яких мають взаємні права та обов'язки, що охороняються державою.

Таким чином, ознаками правовідносин є наступні:

вони виникають на підставі правових норм і врегульовані ними;

вони виникають у суспільстві;

суб’єкти (сторони) мають взаємні права та обов’язки;

суб’єкти, якщо бажають стати учасниками правовідносин, повинні проявити волю та волевиявлення;

держава бажає, щоб відносини складались на підставі встанов-лених нею норм, тому здійснює охорону цих правовідносин.

Виходячи з цього, можна сказати, що господарські правовідно-сини – це суспільні відносини, які виникають на підставі господарських норм права у процесі здійснення господарської діяльності та її державного врегулювання, суб’єкти яких мають взаємні права та обов'язки, що охороняються державою.

Структура правовідносин складається з наступних елементів:

а) суб’єкта;

б) об’єкта;

в) змісту.

Суб’єктом господарських правовідносин, відповідно до ст. 2 ГКУ, є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Тобто суб’єкти господарювання – це відповідно ст. 55 ГКУ:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Об’єктом у господарських відносинах є те, у зв’язку з чим суб’єкти вступають у ці правовідносини. Це матеріальні та нематеріальні блага (майно, прибуток (дохід), цінні папери, інформація, роботи, послуги, товарний знак та інше).

Зміст буває фактичним (тобто безпосередньо дії суб’єктів) та юридичним.

Юридичний зміст включає в себе господарське суб’єктивне право та господарський юридичний обов’язок суб’єкта в господарських правовідносинах.

Потрібно зауважити, що суб’єктивне право одного суб’єкта є юридичним обов’язком іншого суб’єкта, тому норма господарського права, як правило, закріплює обов'язки суб’єктів у тих чи інших видах господарських правовідносин.

Стаття 265 ГКУ вказує, що за договором постачання одна сторо-на – постачальник – зобов'язується передати (поставити) у встановлені строки (строк) іншій стороні – покупцеві – товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарське суб’єктивне право – це міра можливої поведінки правомочної особи у господарських правовідносинах, які охороняються державою.

Господарський юридичний обов’язок – це міра належної пове-дінки зобов’язальної особи на користь правомочної особи, яка охо-роняється державою.

Юридичний обов’язок здійснюється наступним чином:

1. Активні дії зобов’язальної особи на користь правомочної особи (наприклад, передача коштів, постачання товарів та інші).

2. Пасивні дії з боку зобов’язальної особи на користь правомочної особи (наприклад, державний службовець повинен утримуватись від дій, які завдають шкоди підприємцю, або суб’єкт повинен утримуватись від заволодіння власністю, яка йому не належить).

Вчені-юристи надають наступну класифікацію правових відносин та господарських правовідносин взагалі за функціями права: регулятивні та охоронні.

За галузями господарювання: у галузі сільського господарства; у галузі капітального будівництва; у галузі промисловості та інші.

За положенням сторін: горизонтальні, коли учасники є рівно-правними, наприклад виробничо-господарські відносини (господарські договори); вертикальні, коли одна зі сторін наділена власними повно-важеннями, наприклад відносини між власником підприємства та виконавчим органом підприємства.

Частина 3 статті 3 ГКУ встановлює, що господарськими відноси-нами є господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньо-господарські відносини.

Залежно від об’єкта правовідносин можна виділити право-відносини з приводу майна (або речі) та немайнові правовідносини.

Залежно від визначеності сторін виділяють: а) абсолютні право-відносини (коли власнику конкретного суб’єктивного права протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб), наприклад відносини власності; б) відносні правовідносини (коли конкретному власнику суб’єктивного права протистоїть конкретна зобов’язана особа), наприклад у договірних відносинах.

В.С. Мартем’янов поділяє господарські правовідносини за їхньою конструкцією, об’єктом та змістом на: 1) абсолютні речові правовідносини (відносини власності); 2) абсолютно-відносні речові правовідносини (господарське ведення, оперативне управління); 3) абсолютні правовідносини щодо ведення власної господарської діяльності; 4) немайнові абсолютні господарські правовідносини; 5) зобов’язальні господарські правовідносини.

Господарські правовідносини, як правило, перебувають у постійній взаємодії між собою, тому зустрітися з наведеними вище господар-ськими правовідносинами у чистому вигляді дуже важко.