Тема 14. Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання від едобросовісної конкуренції

14.1. Розвиток законодавства про недобросовісну конкуренцію

Відповідно до ст. 42 Конституції України, серед конституційних засад здійснення підприємницької діяльності зазначається недопустимість зловживання монопольним становищем на ринку та неправомірність обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Така конститу­ційна заборона не залежить від видів та складів правопорушень і по­винна бути абсолютною. Це означає, що суб'єкт підприємництва є носі­єм конституційного права на свободу підприємництва, що виражається в принципах підприємницької діяльності, і може захищатись від будь-яких його обмежень та тиску з боку інших підприємців, держави в особі уповноважених нею органів та органів місцевого самоврядування. Під­приємці повинні працювати в рівних умовах, мати можливість прояви­ти свою творчість, і досвід, бути зацікавленими в новаторстві та захищеними від неправомірних спроб вижити їх з ринку чи нав'язати завідомо невигідні для них умови.

Вперше наприкінці XIX - на початку XX століття антитрестовське (антимонопольне) законодавство з'явилось у СПІА. Це були знамениті закони Шермана 1890 р. та Клейтона 1918 р. З часів великої економічної кризи та депресії 1930 р. вперше у США прийнято ряд поправок до цих законів та встановлені більш жорсткі механізми упорядкування підпри­ємництва і використання капіталу. Після цього законодавство про мо­нополізм стало розвиватися в англосаксонських країнах, де була при­йнята ціла низка нормативних актів стосовно обмеження монополізму і гарантування свободи економічної діяльності та конкуренції (Канада, Австралія). Після Другої світової війни антимонопольне законодавство стало розвиватися і в Європі. Це було однією із умов запровадження плану Маршала. Але європейське антимонопольне законодавство має ряд відмінностей. Тому прийнято розрізняти американську і європейську системи антимонопольного законодавства.

Перша має глибокі історичні корені, свою школу, свої традиції і вважається найбільш розвинутою. Водночас високий та стабільний протягом тривалого часу рівень життя та підвищені вимоги до американських товарів спричинили наявність у ньому дозволу жорстких санкцій ‑ досить великих штрафів та тюремного ув'язнення. Той же закон Шенермана унеможливив будь-яку спробу монополізувати торгівлю і створення у цій сфері підприємництва трестів та інших об'єднань. Доволі мудре й цікаве рішення, зважаючи, що торгівля є заключною стадією руху товару від виробника до споживача. В українській торгівлі тенденції монополізації цієї сфери набули загроз­ливого характеру і практично унеможливлюють зниження цін.

Друга, хоча й передбачає обов'язкову реєстрацію картельних угод, але дає можливості для створення монопольних утворень. Більше того, у 1957 р. створено ЄЕС (Європейське економічне співтовариство), яке координує таку діяльність, у тому числі цінову політику. Це спричинило винні бунти в Європі.

Виділяються різні види монополій, але найбільш поширені ‑ природна, адміністративна та економічна. Природна монополія ‑ це підсумок об'єктивних причин який відображає ситуацію, коли попит на даний то­вар найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її ос­нові кореняться особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тому тут конкуренція майже неможлива або небажана. Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів та їх адміністративних приписів і може проявлятися в наданні окремим фірмам виключного права на здійснення певного виду діяльності. Економічна монополія найбільш поширена і залежить виключно від економічних причин.

В економіці монополістичні тенденції є проявом дії закону максимізації прибутку та закону концентрації виробництва і капіталу.

Сучасна економічна теорія виділяє три типи монополій:

1. монополія окремого підприємства, яка досягається за рахунок постійного удосконалення технології, якості та інших споживчих якостей товару і підвищення ефективності виробництва. Тому вона витратна, вимагає багато зусиль і досягається протягом тривалого часу;

2. монополія як угода дає можливість за рахунок створення та здійснення єдиної цінової політики, товарного асортименту усунути для споживача можливість альтернативи;

3. монополія, що заснована на диференціації продукту

Прийнято виділяти п'ять основних форм монополістичних об'єднань, що захоплюють та контролюють усі сфери суспільного відновлення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл та споживання. На основі монополізації сфери обігу виникли прості форми монопольних об'єднань - картелі та синдикати.

Картель - це об'єднання підприємств однієї сфери виробницт­ва, учасники якого зберігають право власності та комерційну само­стійність але домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту. Синдикат - об'єднання ряду під­приємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають право власності на засоби виробництва, але втрачають його на ви­роблену продукцію і таким чином при збереженні виробничої само­стійності втрачають комерційну. Збут товару здійснюється загаль­ною конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають у разі поширення монополізації сфери безпосереднього виробництва. Характерною формою такого монополістичного об'єднання є трест.

Трест - об'єднання підприємств однієї чи декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва та вироблену продукцію, виробничу та.комерційну самостійність, об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу отримують акції тресту, які забезпечують їм право приймати участь в управлінні та отримувати відповідну частину прибутку. Багатогалузевий концерн - об'єднання десятків чи сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва та вироблену продукцію, а головна фірма здійснює над іншими учасниками фінансовий контроль.

У 60-ті роки у США та деяких інших країнах з'явились і почали розвиватись конгломерати ‑ монополістичні об'єднання, що створювались шляхом захоплення прибутків різногалузевих підприємств, які не мали технічної та виробничої єдності.

Без урегулювання відносин корпоративного характеру на рівні встановлення імперативів щодо монопольних утворень неможливе реальне забезпечення чесної конкурентної боротьби й прогресу в техніці та технології і в кінцевому результаті здешевлення товарів та покращення їх споживчих якостей. В протилежному випадку підприємці з огляду на об'єктивні економічні чинники і, насамперед ,зацікавленість у покритті своїх витрат на вдосконалення будуть максимально організаційними засобами та зговором штучно утримувати вигідну їм політику щодо цін, усунення дрібних конкурентів тощо.

В Україні основу законодавства щодо правового регулювання економічної конкуренції та монопольного становища суб’єкта підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг складають Господарський кодекс України та Закон України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», та Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. встановив структуру та уточнив правове положення Антимонопольного комітету що до повноваження по здійсненню контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Ці Закони встановили низку спеціальних правил стосовно створення, злиття, приєднання та ліквідації суб'єктів господарювання у вигляді господарських товариств та об'єднань підприємств. Встановлені нові правила набуття іншими способами у власність чи управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів чи іншого майна у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх струк­турних підрозділів, а також щодо оренди останніх. Такі права набуваються лише за згодою антимонопольного комітету або його органів у передбачених випадках.