5.2. Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Зовнішня легалізація підприємництва, як вдало зауважив Задихайло Д. В. «запускається» державною реєстрацією суб'єкта підприємницької діяльності. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності одночасно є першим і найважливішим етапом реалізації права на підприємництво, що завершується етапом внутрішньої легалізації, початком зовнішньої легалізації. Навіть у тому випадку, коли юридична особа створюється в дозвільному порядку, все одно потрібна його реєстрація. Не випадково ст. 87 ГК України підкреслює, що юридична особа вважається утвореною з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців ‑ свідчення факту створення або припинення юридичної особи, свідчення факту набуття або втрати статусу підприємця фізичною особою, а так само здійснення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів у Єдиний державний реєстр.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних і фізичних осіб підприємців включає:

а) перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстраторові, і повноти відомостей, які вказані в реєстраційній картці;

б) перевірку документів, які подаються державному реєстраторові, на відсутність підстав для відмови в проведенні державної реєстрації;

в) внесення відомостей про юридичну або фізичну особу-підприємця в Єдиний державний реєстр;

г) оформлення й видача свідоцтва про державну реєстрацію й витяги з Єдиного державного реєстру.

Реєстрація одночасно є початком офіційних публічно-правових відносин майбутнього підприємця з державними органами. При цьому, якщо підчас реєстрації перші – носії права, то другі – реєстраційні органи (державний реєстратор) ‑ носії обов'язку.

Державний реєстратор проводить державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Він здійснює оформлення й видачу свідоцтва про державну реєстрацію, а також здійснює їхню заміну, проводить державну реєстрацію змін у настановних документах юридичних осіб і державну реєстрацію змін імені або місця проживання фізичних осіб-підприємців. Він передає в органи статистики, податкові органи й позабюджетні фонди повідомлення й відомості з реєстраційних карток про здійснення дій, щодо створення або ліквідації відособлених підрозділів юридичних осіб та інше.

Реалізацію державної політики у сфері контролю за здійсненням порядку реєстрації й забезпечення дотримання законодавства здійснює спеціально вповноважений орган з питань державної реєстрації, який здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, забезпечує формування й ведення Єдиного державного реєстру, перевірку дотримання юридичними й фізичними особами-підприємцями, вимог чинного законодавства й умов реалізації права на підприємництво на етапі внутрішньої легалізації(ст.7 З.У.).

У разі дотримання всіх передбачених законом вимог державний реєстратор не вправі відмовити в реєстрації особі, що у встановленому порядку за цим звернулося.

Однак закон передбачає, що відповідальність за відповідність поданих для реєстрації документів несе сам заявник. Так, У разі виявлення явних недоліків у таких документах реєстраційний орган вправі їх повернути й не проводити за ними реєстрацію до приведення їх у відповідність із вимогами закону. До документів, що подається державному реєстраторові для реєстрації, висуваються наступні вимоги:

Документи, які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстраторові, повинні бути написані державною мовою.

Реєстраційна картка заповнюється машинописним способом або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються рекомендованим листом, то підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально засвідченим.

Настановні документи юридичної особи повинні містити відомості, які передбачені ст. 4 Закону України «Про господарські товариства».

Якщо законом установлено, що настановні документи вимагають реєстрації, то такі документи повинні подаватися в реєстраційний орган з оцінкою про їхній реєстрації.

Документ, що підтверджує реєстрацію іноземної юридичної особи в країні її перебування, повинен бути легалізований у встановленому порядку.

У разі відмови в розгляді документів, які подані для здійснення державної реєстрації юридичної особи без розгляду, засновникові або уповноваженій ним особі, видається відповідне повідомлення з переліком підстав для відмови в реєстрації юридичної особи, а так само відповідно до опису відсилаються представлені на реєстрацію документи.

З моментом реєстрації цивільне законодавство пов'язує й виникнення правосуб'єктності юридичної особи. Не випадково, що ст. 89 ГК України включає спеціальну норму «Державна реєстрація юридичної особи» де зазначено, що юридична особа підлягає державній реєстрації органами юстиції в порядку, що визначається законом про реєстрації юридичних осіб. Дані про державну реєстрацію включаються в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, відкритого для загального користування.

ГК передбачає й державну реєстрацію фізичної особи-підприємця й пов'язує із цим здійснення права на підприємництво.

Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» прийнятого в 2003 році (Далі З. У.). Прийнятий закон визначає загальний порядок державної реєстрації й перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в незалежності від їхніх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів (банків, засобів масової інформації, фондових бірж та ін.), для яких законодавством України встановлені спеціальні правила державної реєстрації.

Реєстрація як початковий і основний, украй необхідний етап легалізації розглядається в розділі третьому З.У «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців», юридична особа повинне мати своє найменування, що містить інформацію про організаційно правову форму й назву особи. Відповідно до ст. 5 З У державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців провадиться державним реєстратором винятково у виконавчому комітеті місцевої ради міста, обласного значення або в районній державній адміністрації за місцем перебування юридичної особи. Аналогічні норми встановлені й у спеціальних законах, які регулюють організаційно-правові форми підприємництва: Цивільному, Господарському кодексі, ст. 6 Закону України «Про господарські товариства» і інших законах.

Закон України конкретизує місце реєстрації, вказуючи, що реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців провадиться державним реєстратором винятково у виконавчому комітеті міських місцевих рад обласного значення або в районних, районних у містах Києві й Севастополі державної адміністрації за місцем перебування юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. У ряді міст України рішенням міських Рад народних депутатів усунуті ради районного рівня. Така тенденція, з огляду на дублювання функцій виконавчих органів районних рад народних депутатів і державної адміністрації, переплетення їхніх органів, і необхідність оптимізації управління на місцях, а головне – скорочення витрат на утримання управлінського апарату, буде тривати й надалі. Виконавчі комітети Рад народних депутатів, з огляду на концептуальні положення про місцеве самоврядування, не можуть бути віднесені до органів державної влади. Розмежування повноважень органів місцевого самоврядування й органів державної влади повинне стосуватися й реєстрації, що передбачено ГК України й Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців».

Аналіз нормативних актів, які регулюють реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, дає підстави виділити її загальний, спеціальний і спрощений порядки.

Державна реєстрація підприємств уперше уведена в 20-ті роки й здійснювалася органами Міністерства фінансів. Це було пов'язано із багатоукладністю економіки, новою економічною політикою й необхідністю забезпечення фіскальної функції держави. У міру ліквідації інших форм власності, насамперед приватних підприємств, державна реєстрація своє значення втратила. З переходом до планової економіки, а також через відсутність альтернативних державним підприємствам підприємців, виникла потреба у введенні обліку державних підприємств відповідними міністерствами й партійними органами, у складі яких були створені спеціальні промислові й сільськогосподарські відділи. В 50-ті роки реєстрація підприємств була формально скасована, хоча фактично це відбулося набагато раніше.

Реєстрація була уведена знову з переходом на ринкові основи ведення народного господарства й була вперше передбачена законодавчо в 1990 році. З розпадом СРСР практика проведення державної реєстрації йшла різними напрямками: традиційно ‑ органами місцевого самоврядування, які взяли на себе ряд повноважень партійних органів, створенням спеціальних реєстраційних палат (Москва), передачею таких повноважень органам юстиції або іншим спеціальним органам. Широко застосовувалися так звані змішані системи державної реєстрації підприємницької діяльності, до якої можна віднести й національну. Такі системи, як правило, децентралізовані.

У 1998 ‑ 1999 роках створена практично нова система реєстрації, що гармонізує з європейськими системами легалізації підприємців. Протягом цього періоду з ініціативи Ліцензійної палати України створена більш працездатна система органів державної реєстрації. Разом з тим, з огляду на величезну кількість нормативних актів, неоднозначність їхнього тлумачення на практиці, наявність між ними колізій, мають місце бар'єри суб'єктивного й об'єктивного характеру в реєстрації суб'єктів підприємництва. На погляд авторів з моменту набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» ті колізії, які мали місце при здійсненні реєстрації, будуть урегульовані.