Тема 17. Загальна характеристика господарських зобов’язань

17.1. Поняття та ознаки господарського зобов’язання

Зобов’язання є надзвичайно важливою правовою категорією. Воно покликане забезпечувати динаміку суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності людини.

Початково зобов’язання виникло та розвивалося у „лоні” цивільного права, тобто спочатку це була виключно цивілістична конструкція, проте з часом вона набула значного поширення й у трудовому, податковому та інших галузях права. Сьогодні вона має прояв і на рівні господарського законодавства – у вигляді господарського зобов’язання.

Значення господарських зобов’язань полягає в тому, що вони надають динаміки майновим відносинам у сфері господарювання. Завдяки їм відбувається цивілізований рух товарів, послуг, результатів робіт від одних суб’єктів господарювання до інших, від суб’єктів господарювання (у тому числі виробників продукції) до кінцевих споживачів, рух капіталів. Крім того, за допомогою господарських зобов’язань здійснюється управління господарською діяльністю в цілому та виробничим процесом як її складовою, правовий захист суб’єктивних прав та охороняються законом інтересів учасників господарських відносин там, де не можуть застосовуватися речево-правові способи захисту тощо. Не важко здогадатися, що за відсутності правової категорії господарського зобов’язання будь-яка господарська діяльність, а отже й повноцінне задоволення потреб споживачів у товарах, роботах та послугах, були б об’єктивно неможливими. Власне цим і визначається соціальне та економічне значення господарського зобов’язання як правового засобу регулювання господарських відносин.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським вважається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, з огляду на яке один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Виходячи з наведеної легальної дефініції можна виділити наступні найбільш характерні ознаки господарського зобов’язання:

це завжди відносне правовідношення. У ньому персоніфікованому управненому суб’єкту (суб’єктам) протистоїть персоніфікований активно (вчинення певних дій) або пасивно (утримання від певних дій) зобов’язаний суб'єкт (суб’єкти). Цим воно відрізняється від абсолютного правовідношення, в якому персоніфікованому управненому суб’єкту протистоїть невизначена множина пасивно зобов’язаних суб’єктів;

хоча б одним з учасників такого правовідношення неодмінно є суб'єкт господарювання;

воно виникає у сфері господарювання, тобто у сфері господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин;

ним опосередковується не тільки переміщення майнових благ, але і здійснення управління господарською діяльністю. Це значить, що господарське зобов’язання є засобом правового регулювання як майнових, так і організаційних відносин, що виникають у сфері господарювання. Цим воно кардинально відрізняється від цивілістичної конструкції зобов’язання, яка не застосовується для врегулювання організаційних відносин, оскільки останні згідно зі ст. 1 ЦК України не входять до предмету правового регулювання цивільного права;

за загальним правилом тільки управнений суб'єкт має право вимагати від зобов'язаного суб’єкта виконання ним свого обов’язку.