17.7. Зміст господарського договору

Згідно зі ч. 1 ст. 182 ГК України зміст господарського договору становлять дві групи умов: умови, які визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, та умови, що приймаються сторонами як обов’язкові відповідно до законодавства.

До першої групи умов господарського договору відносяться взагалі будь-які умови, які не є обов’язковими відповідно до актів господарського законодавства і які сторони узгоджують і включають у договір на власний розсуд. Єдина вимога закону щодо погодження та включення сторонами таких умов у договір полягає в тому, щоб вони не суперечили актам господарського законодавства.

До другої групи умов господарського договору відносяться умови, погодження та включення яких у договір є обов’язковим для сторін з огляду на відповідні імперативні приписи актів господарського законодавства. Передусім, до таких умов слід віднести так звані „істотні умови” договору.

Істотні умови господарського договору – це умови, які є необхідними й достатніми для його укладення. Тобто без погодження сторонами усіх істотних умов договору останній не може вважатися укладеним. Водночас погодження сторонами лише істотних умов договору є достатнім для того, щоб договір вважався укладеним.

Істотні умови господарського договору діляться на декілька груп:

а) умови, які визнані істотними за законом. Тобто це умови, які прямо названі в законі істотними умовами договору. Так, у ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р. прямо зазначається, що істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу, строк лізингу та розмір лізингових платежів;

б) умови, що є необхідними для договорів певного виду. Вони прямо не названі в законодавстві істотними, але можуть у ньому фігурувати. Такі умови слід виділяти, виходячи з правової природи договору того чи іншого виду. Наприклад, у ч. 2 ст. 1112 ЦК України способи та умови використання об’єкта права інтелектуальної власності замовником прямо не названі істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності. Проте без цих умов такий договір як вид не існував би. Це значить, що для нього ці умови є необхідними, а відтак – істотними. Іншим прикладом може бути умова про кошторис у договорі підряду. У главі 61 ЦК України про кошторис згадується, але складання кошторису прямо не віднесене до розряду істотних умов договору підряду. Разом з тим, у п. 7 оглядового листа ВАСУ від 20.04.2001 р. №01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов)» відзначається, що відсутність кошторису в договорі підряду є підставою для визнання такого договору неукладеним. Тобто господарські суди при вирішенні спорів виходять з того, що складання кошторису є істотною умовою договору підряду, тому що вона є необхідною для договорів даного виду;

в) умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Це умови, на обов’язковому включенні яких у договір наполягає одна зі сторін майбутнього договору.

У ГК України у якості істотних умов будь-якого господарського договору вказано предмет, ціну та строк дії договору.

Предмет договору – це дії та, можливо, утримання від дій, які має вчинити зобов’язана сторона договору (передати річ, сплатити гроші, надати послугу, виконати роботу тощо).

Варто звернути увагу на те, що у ст. 180 ГК України поняття „предмет договору” вживається у широкому розумінні. Ним охоплюється власне предмет договору та об’єкт договору (ті предмети матеріального світу, з приводу яких укладається договір). Тому у ч. 4 ст. 180 ГК України й зазначається, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. При цьому якість предмету договору визначається відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутності – у договірному порядку, з дотриманням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна договору – це форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Строк дії договору – це період часу, протягом якого існує договір як юридичний факт. Протягом цього часу на основі господарського договору можуть виникати договірні зобов’язання, зокрема, коли господарський договір є тривалими.

Цікавим є питання про те, які умови слід вважати істотними умовами організаційно-господарського договору. У ГК України це питання окремо не розглянуте. Скоріше за все, на організаційно-господарський договір поширюються положення ГК України про істотні умови господарського договору взагалі, крім тих, що характеризують його майновий бік. Наприклад, цілком очевидним є те, що ціна господарського договору не може бути істотною умовою організаційно-господарського договору.

Формою договору є спосіб фіксування волевиявлення осіб, що уклали договір. За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір підлягає укладенню в простій письмовій формі. Він викладається у формі єдиного документу, який підписується його сторонами та скріплюється печатками. Проста письмова форма господарського договору вважається дотриманою й у тому випадку, якщо договір зафіксовано у листах, факсограмах, телеграмах, телефонограмах, якими обмінялися сторони.

У ряді випадків, встановлених законом, господарські договори підлягають укладенню в письмовій формі з нотаріальним посвідченням та/або державною реєстрацією. Наприклад, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ч. 2 ст. 793, ст. 794 ЦК України).

Згідно зі ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених актами господарського законодавства щодо окремих видів договорів. Тож якщо актом господарського законодавства не встановлено інше, то у випадку недотримання вимог закону щодо форми господарського договору настають правові наслідки, передбачені положеннями ЦК про форму договору та про форму правочину.