2.2. Місце господарського права в системі права України

Як зазначалося вище, галузі права відрізняються між собою за предметом та методом правового регулювання. Але потрібно заува-жити, що, як правило, галузі не існують одна без іншої, а доповнюють одна одну.

Територія господарського права – це відтворювальні відносини в економіці, але не всі вони регулюються господарським правом.

Господарське право відрізняється від цивільного тим, що спожи-вання виробленого продукту (невиробниче споживання) здійснюється в рамках цивільного права, регулювання якого спрямоване на задоволення майнових, особистих немайнових інтересів поза власне виробничою діяльністю. У реальному житті споживання й обслуговче його регулювання щодо придбання громадянами товарів, робіт і послуг відірвані від безпосередніх відтворювальних процесів, є самостійною сферою, у яку переміщуються результати виробництва. Сам же процес задоволення потреб громадян має особливий зміст і, відповідно, специфічне регулювання. У цьому сенсі господарський оборот як сукупність усіх актів діяльності в процесі виробництва, розподілу, обміну є самостійною сферою, в якій взаємодіють виробники. Цивільний же оборот – це сукупність угод щодо задоволенню персона-льних потреб, і тут взаємодіють виробники й громадяни, громадяни між собою, укладаючи угоди з метою задоволення інтересів споживання.

Глухої стіни між цивільним і господарським правом немає, але відмінність цих галузей проглядається досить виразно.

Навіть у прикордонній зоні переміщення результатів виробництва для задоволення потреб громадян видно, що з одного боку діють виробники, для яких реалізація товарів, робіт, послуг – необхідна частина відтворювального кругообігу, з іншого – діють споживачі товарів, робіт, послуг. У цій прикордонній зоні конкретні угоди громадян – територія цивільного права. Сукупна ж діяльність вироб-ників (на кінцевій стадії в цій прикордонній зоні діють торговельні організації, організації побутового обслуговування, перевізники й інші суб’єкти, які взаємодіють з громадянами) становить для них звичайну професійну господарську діяльність з виробництва й реалізації това-рів, що підпадає під дію господарського права.

Організація роботи магазинів, завезення, зберігання товарів, застосування норм природних втрат, фінансові результати торгівлі – все це територія діяльності господарського права. Угода із громадянином регулюється цивільним правом. Але сукупність (сума) угод – це вже обсяг товарообігу, прибутку, які підпадають під дію господарського регулювання. Розмежування господарського й цивільного права в цій прикордонній зоні можна провести досить чітко. За цими ж ознаками (професійної діяльності комерсанта) проводиться межа між цивільним і торговельним правом у закордонних дуалістич-них системах, що обслуговують оборот на основі цих двох галузей права.

У сфері господарського права є й деякі немайнові відносини, пов'язані із веденням підприємницької діяльності (право на фірму-найменування, право на товарний знак, знак обслуговування). Вони відрізняються від відповідних немайнових відносин цивільного права тісним зв'язком з господарською діяльністю, поза якою ці права не реалізуються й позбавлені якого-небудь змісту.

Однак при регулюванні господарських відносин іноді зустрічаються в Господарському кодексі посилання на Цивільний кодекс для їх урегулювання (договір купівлі-продажу та інші).

Від адміністративного права господарське право відрізняється тим, що до предмета адміністративного права віднесена виконавчо-розпорядницька діяльність адміністрації, тобто відносини у сфері влади й підпорядкування. Такі відносини реалізуються там, де діють суб'єкти цієї діяльності, тобто органи управління, окремі посадові особи, що реалізують владу й управління, що підкоряють своєму директивному впливу органи нижчого підпорядкування й посадові особи. Це характерна сфера суспільних відносин адміністративного права.

У господарських відносинах немає виконавчо-розпорядницької діяльності. Органи управління й окремі посадові особи в господарстві не виступають. Тут у відносинах щодо здійснення управлінської діяльності виступають органи держави від її імені. Ці акти господар-ського управління не є простими актами виконання законів або розпоряджень щодо їхнього виконання. Діяльність з управління еконо-мікою досить багатофакторна й неоднозначна, а тому її неможливо здійснити шляхом розпоряджень на основі влади й підпорядкування. Одна справа – ухвалити рішення щодо приводу призначення пенсії, постановки на облік тих, хто потребує забезпечення житлоплощею й зовсім інша справа – вирішення економічних завдань організації виробництва, розгляд і вирішення проблем подолання монополізму, встановлення цін, нормативів, інших питань організації й регулювання економіки.

Економічне управління держави на сьогодні все більше відділяється від актів виконавчо-розпорядницької діяльності, втрачає характер наказів-директив, "економізується". Застосування економічних важелів (податків, пільг, економічних санкцій, дотацій, субсидій) посідає у сфері відносин управління все більш значне місце, а відносини, засновані на "владі й підпорядкуванні", характерні для адміністративного права, поступаються місцем впливу на інтерес і за допомогою інтересу.

Однак адміністративні норми встановлюють захист господарських правовідносин від порушень з боку винних осіб (наприклад, в Кодексі України про адміністративні правопорушення глава 12 адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності).

Від трудового права господарське право відрізняється тим, що впливає не на відносини окремих осіб, що найнялися на роботу й підкоряються правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленому режиму роботи й інших відносин наймання, а на підприємницькі відносини підприємств і їхніх підрозділів у цілому як господарських утворень.

Наявність організаційно-майнового відокремлення, господарського договору є ознакою господарських відносин, що дозволяють відмежувати їх від трудових відносин.

До трудового права варто віднести регулювання відносин за колективним договором, діяльності трудових колективів, їхніх рад у тій частині, що адресована правам окремих працівників. У тій же частині, де трудовий колектив підприємства реалізує свою волю в господарському обороті, визначає умови контракту з керівником, ухвалює рішення щодо перетворення підрозділу підприємства, його діяльність, яка виникає внаслідок цього відношення, підпадає під гос-подарсько-правове регулювання.

Від фінансового права господарське право відрізняється тим, що регулювання бюджету (державного плану формування й реалізації доходів держави) є предметом фінансового права.

Регулювання ж джерел доходів підприємств і їхнє використання у відтворювальному кругообігу становить предмет господарського права. Господарська діяльність неможлива поза утворенням за певними правилами доходів і їхньої реалізації. Вона передбачає належне формування підприємством собівартості, точне визначення доходів і прибутку. Тому в частині руху грошових коштів суб'єктів господарювання регулювання здійснюється нормами господарського права. У частині ж утворення державних доходів на основі податків, напрямку руху бюджетних коштів відносини становлять предмет фінансового права.

Це питання не викликає особливих складностей. Сам об'єкт – земля й пов'язані з нею відносини – навіть із приводу залучення її в оборот на основі передачі у власність, через особливу важливість даного об'єкта становить предмет земельного права. Те ж саме слід сказати про водні, гірські, лісові природоохоронні відносини. Для господарської діяльності земельні й інші природоресурсні відносини є, хоча й важливими, але не головними, а супутніми. Тому вони господарсько-правовим регулюванням не охоплюються.

Конституційні положення, що визначають державний устрій республіки, розмежування предметів ведення вищих органів влади й управління республіки й областей, положення інших законів у частині, що забезпечує реалізацію державного устрою й повноваження органів влади й управління у сфері економіки, становлять предмет державного права (конституційного права).

Що стосується питань установлення прав і обов'язків держави в цілому, окремих областей з окремими підприємцями, вони регулюють-ся нормами господарського права.

Ці межі чітко проглядаються в реальній тканині взаємодії держави та (або) адміністративно-територіальних одиниць з господарськими утвореннями, коли акти державних органів спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських правовідносин. Так, акти про створення або припинення суб'єктів господарської діяль-ності, про захист ринку від монополістичної діяльності окремих суб'єктів, установлення пріоритетів і пільг для суб'єктів господарювання реалі-зуються за допомогою норм господарського права.

Діяльність державних органів поза економічною сферою або навіть у сфері економіки, яка не зачіпає відносин конкретних суб'єктів у галузі господарювання, є предметом державного права. Діяльність держави (її органів) у сфері економіки, що зачіпає права та інтереси суб'єктів господарювання, – предмет господарського права.

У будь-якій галузі народного господарства регулювання відносин має свої галузеві особливості. Є вони й у галузі сільського господарства, що функціонує у складі агропромислового комплексу країни.

В останні роки висунута концепція самостійності сільськогос-подарського права, що забезпечує регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у ході виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції, її переробки в рамках діяльності агропромислового комплексу.

По суті, відносини організацій сільськогосподарського виробництва та обслуговуючих організацій, які взаємодіють з ними, тобто організації промисловості, торгівлі, кооперації є тими ж господарськими відносинами, що виникають у зв'язку із професійним виробництвом товарів. Та частина сільськогосподарського права, що забезпечує регулювання даних відносин, є підгалуззю господарського права.