4. Терміни, що використовуються в цьому стандарті, мають таке значення:

Запаси — це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господар­ської діяльності;

б) знаходяться в процесі виробництва для такого продажу або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні по­слуг.

Чиста вартість реалізації — це розрахункова ціна продажу за умов звичайної господарської діяльності мінус розрахун­кові витрати завершення виробництва та розрахункові вит­рати, потрібні для здійснення продажу.

5. Запаси включають товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, наприклад товари, придбані підприємством роз­дрібної торгівлі та призначені для перепродажу, або земля та інша нерухомість для перепродажу. Запаси також включають готову вироблену продукцію або незавершене виробництво під­приємства й основні та допоміжні матеріали, призначені для використання в процесі виробництва. У підприємстві, що надає послуги, запаси включають витрати з надання послуг, як це описано в параграфі 16, для яких підприємство ще не визнало відповідний дохід (див. МСБО 18 "Дохід").

72

МСБО 2 (переглянутий у 1993 р.)

Оцінка запасів

6. Запаси слід вимірювати за найменшим з двох показників:

собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Собівартість запасів

7. Собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місце знаходження та приведення їх у теперішній стан.

Витрати на придбання

8. Витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, мита на ввіз та інших податків (окрім тих, що згодом повер­таються підприємству податковими органами), а також витрат на транспортування, робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші зниж­ки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання.

9. В окремих випадках, які допускаються дозволеним альтерна­тивним підходом у МСБО 21 "Вплив змін валютних курсів", витрати на придбання можуть містити в собі різниці курсів іноземних валют, що безпосередньо виникають при поперед­ньому придбанні запасів, на які був наданий рахунок в інозем­ній валюті. Ці різниці курсів іноземних валют обмежуються тими, що виникають у результаті значної девальвації або зне­цінення валюти, проти якої не існує практичних засобів хеджу-вання і яка впливає на зобов'язання, що не можуть бути спла­чені і що виникають при попередньому придбанні запасів.

Витрати на переробку

10. Витрати на переробку запасів включають витрати, що безпо­середньо пов'язані з одиницею виробництва, наприклад оплату праці виробничого персоналу. Вони також включають систе­матичне розподілення постійних та змінних виробничих на­кладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати — це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними, незалежно від обсягу виробництва, серед них амортизація та утримання будівель і обладнання заводу, а також

73

МСБО 2 (переглянутий у 1993 р.)

витрати на управління й адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати — це такі непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо про­порційно обсягу виробництва, до них відносять витрати на непрямі матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

11. Віднесення постійних виробничих накладних витрат до вит­рат, пов'язаних із переробкою, базується на нормальній потуж­ності виробничого устаткування. Нормальна потужність — це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування вироб­ництва. Можна використовувати фактичний рівень виробни­цтва, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одини­цю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробни­цтва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони відбулися. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних на­кладних витрат, що розподілені на кожну одиницю вироб­ництва, зменшується таким чином, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розпо­діляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

12. Результатом виробничого процесу можуть бути декілька про­дуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється спільна продукція або в разі наявності ос­новного та побічного продукту. Якщо витрати на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони роз­поділяються між продуктами на основі раціональної та послі­довної бази. Наприклад, розподілення може базуватися на від­повідній ціні продажу кожного продукту — на стадії виробни­чого процесу, коли продукти вже можна відокремити один від одного, або на момент завершення виробництва продукту. За своєю властивістю, більшість побічних продуктів є несуттєви­ми. В таких випадках їх часто оцінюють за чистою вартістю реалізації і ця вартість вираховується з собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості.

Інші витрати

13. Інші витрати включаються в собівартість запасів, якщо вони відбулися при доставці запасів до їх теперішнього

74

МСБО 2 (переглянутий у 1993 р.)

місцезнаходження та приведення у теперішній стан. Наприклад, може бути доцільним включати у собівартість запасів невиробничі накладні витрати або витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів.

14. Нижче наведено приклади витрат, які виключаються із собівар­тості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони відбулися:

а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

б) витрати на зберігання, крім тих витрат, які обумовлені вироб­ничим процесом і є необхідними для наступного етапу ви­робництва;

в) адміністративні накладні витрати, які не пов'язані з достав­кою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приве­денням у теперішній стан;

г) витрати на продаж.

15. За окремих обставин витрати на позики включаються в собі­вартість запасів. Ці обставини визначені в дозволеному аль­тернативному підході в МСБО 23 "Витрати на позики".

Собівартість запасів підприємства, що надає послуги

16. Собівартість запасів підприємства, що надає послуги, склада­ється, головним чином, із витрат на оплату праці та інших витрат, пов'язаних із робітниками, безпосередньо зайнятими в наданні послуг, включно з середньою керівною ланкою, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, що відносяться до реалізації і загального адміністративного персоналу, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони відбуваються.

Методи визначення собівартості

17. Методи визначення собівартості запасів, такі як метод стан­дартних витрат або метод роздрібних цін, можуть використо­вуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівню­ють собівартості. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці,

75

МСБО 2 (переглянутий у 1993 р.)

а також економічної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і, в разі необхідності, переглядаються у світлі поточних умов.

18. Метод роздрібних цін часто застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць за­пасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток та для яких неможливо застосувати інші методи калькулювання. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибут­ку. Відсоток, що застосовується, враховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни реалізації. Для кожного відділу підприємства роздрібної торгівлі часто використовують серед­ній відсоток.

Формули собівартості

19. Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємо­замінними, та товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості.

20. Конкретна ідентифікація собівартості означає, що конкретні ви­трати ототожнюються з одиницями запасів. Такий підхід є доцільним для запасів, що призначені для конкретних проектів, незалежно від того, чи вони були придбані, чи вироблені. Проте метод конкретної ідентифікації собівартості не придат­ний у випадку, коли існує велика кількість одиниць запасів, які, як правило, є взаємозамінними. За таких обставин (напри­клад для визначення очікуваного впливу на чистий прибуток або збиток за певний період) можна застосувати метод вибору тих одиниць, що залишилися в запасах.

Базовий підхід