Мсбо 12 (переглянутий у 1996 р.)

Приклад до параграфа 22в І

Підприємство має намір використовувати актив, вартість якого| становить 100, протягом строку його корисної експлуатації — п'ять років, а потім продати за нульовою ліквідаційною вар­тістю. Ставка оподаткування дорівнює 40%. Амортизація активу з метою оподаткування не підлягає вирахуванню. Після продажу будь-який приріст капіталу не підлягає оподаткуванню, а будь-яка втрата капіталу не підлягає вирахуванню з метою оподат­кування.

Коли підприємство відшкодує балансову вартість активу, воно отримає оподаткований прибуток 1000 і сплатить податок 400. Підприємство не визнає остаточного відстроченого податкового зобов'язання 400, оскільки воно виникає від первісного визнання активу.

У наступному році балансова вартість активу становитиме 800. При отриманні оподаткованого прибутку 800 підприємство сплатить податок 320. Підприємство не визнає відстро­ченого податкового зобов'язання 320, оскільки воно виникає відпервісного визнання активу

Тимчасові різниці, що не підлягають оподаткуванню

24. Відстрочений податковий актив слід визнавати щодо всіх тимчасових різниць, котрі не підлягають оподатку­ванню, тою мірою, якою є ймовірним, що буде отриманий оподаткований прибуток, до якого можна використову­вати тимчасову різницю, яка не підлягає оподаткуванню, за винятком ситуацій, коли відстрочений податковий ак­тив виникає від:

а) негативного гудвілу, що вважається відстроченим при­бутком згідно з МСБО 22 "Об'єднання компаній";

б) первісного визнання активу або зобов'язання у господар­ській операції, яка:

і) не є об'єднанням компаній;

іі) не впливає під час здійснення ані на обліковий, ані на оподаткований прибуток (податковий збиток).

Однак, у випадку тимчасових різниць, що не підлягають оподаткуванню і відносяться до інвестицій у дочірні

637

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

підприємства, відділення та асоційовані компанії, а також до часток участі в спільних підприємствах, відстрочений податковий актив слід визнавати відповідно до пара­графа 44.

25. Основним при визнанні зобов'язання є те, що балансова вар­тість буде компенсована в майбутніх періодах шляхом вибуття з підприємства ресурсів, які втілюють економічні вигоди. Коли ресурси вибувають з підприємства, частину або всю їхню суму можна вираховувати при визначенні оподатко­ваного прибутку пізнішого періоду, ніж той, в якому визна­ється зобов'язання. В таких випадках існує тимчасова різниця між балансовою вартістю зобов'язання та його податковою базою. Відповідно, відстрочений податковий актив виникає щодо податків на прибуток, які можуть бути відшкодовані в майбутніх періодах, коли ця частина зобов'язання визнається як вирахування при визначенні оподаткованого прибутку. Подібно до цього, якщо податкова база активу перевищує його балансову вартість, така різниця призводить до відстро­ченого податкового активу щодо податку на прибуток, який може бути відшкодований у майбутніх періодах.

Приклад

Підприємство визнає зобов'язання у сумі 100 за нараховані ви­трати щодо гарантій на продукцію. З метою оподаткування витрати щодо гарантій на продукцію не будуть підлягати ви­рахуванню, поки підприємство не сплатить претензії. Ставка оподаткування становить 25%.

Податкова база зобов'язання дорівнює нулю (балансова вартість 100 мінус сума, що підлягатиме вирахуванню з метою опо­даткування стосовно цього зобов'язання в майбутніх періодах). При погашенні зобов'язання за балансовою вартістю підприєм­ство зменшить суму свого майбутнього оподаткованого при­бутку на 100 і відповідно зменшить свої майбутні податкові платежі на 25 (100 при ставці 25%). Різниця між балансовою вартістю 100 і нульовою податковою базою є тимчасовою різницею, яка не підлягає оподаткуванню, у сумі 100. Таким чи­ном, підприємство визнає відстрочений податковий актив у сумі 25 (100 при ставці 25%) за умови ймовірності того, що підприємство заробить достатній оподаткований прибуток у майбутніх періодах, щоби отримати вигоди від зменшення суми податкових платежів.

638

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

26. Приклади тимчасових різниць, що не підлягають оподатку­ванню і призводять до відстроченого податкового активу, є:

а) витрати на пенсійне забезпечення можуть вираховуватися при визначенні облікового прибутку (оскільки послуга на­дається працівником), але вираховуються при визначенні оподаткованого прибутку або коли підприємство перера­ховує внески в пенсійний фонд, або коли підприємство сплачує пенсії. Тимчасова різниця існує між балансовою вартістю зобов'язання та його податковою базою; податкова база цього зобов'язання, як правило, дорівнює нулю. Така тимчасова різниця, що не підлягає оподаткуванню, призво­дить до відстроченого податкового активу, оскільки під­приємство отримає економічну вигоду у формі вирахування з оподаткованого прибутку, коли сплачуються внески або пенсії;

б) витрати на дослідження визнаються як витрати при визна­ченні облікового прибутку в тому періоді, в якому вони понесені, але вирахування їх при визначенні оподаткованого прибутку (податкового збитку) може дозволятися тільки у пізніших періодах. Різниця між податковою базою витрат на дослідження, тобто сумою, яку податкові органи дозволять вираховувати в майбутніх періодах, та нульовою балансо­вою вартістю є тимчасовою різницею, що не підлягає опо­даткуванню і призводить до відстроченого податкового ак­тиву;

в) при об'єднанні компаній, яке є придбанням, вартість при­дбання розподіляється на визнані активи та зобов'язання з посиланням на їх справедливу вартість на дату здійснення обмінної операції. Якщо зобов'язання визнається після при­дбання, але супутні витрати не вираховуються при ви­значенні оподаткованих прибутків до пізнішого періоду, то виникає тимчасова різниця, що не підлягає оподаткуванню і веде до відстроченого податкового активу. Відстрочений податковий актив виникає також в тому випадку, коли податкова база ідентифікованого придбаного активу пере­вищує його справедливу вартість. В обох випадках оста­точний відстрочений податковий актив впливає на гудвіл (див. параграф 66);

г) певні активи можуть відображатися за їх справедливою вар­тістю або переоцінюватися без відповідного коригування з метою оподаткування <тив. параграф 20). Тимчасова різниця,

639

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

що не підлягає оподаткуванню, виникає, коли податкова ба­за активу перевищує його балансову вартість.

27. Сторнування тимчасових різниць, що не підлягають оподатку­ванню, призводить до вирахувань при визначенні оподатко­ваних прибутків майбутніх періодів. Проте економічні ви­годи у вигляді зменшення податкових платежів будуть над­ходити на підприємство, тільки якщо воно заробить достатні оподатковані прибутки, з якими можна згортати вирахування. Таким чином, підприємство визнає відстрочені податкові ак­тиви, тільки коли існує ймовірність, що будуть в наявності оподатковані прибутки, щодо яких можна використати тим­часові різниці, котрі не підлягають оподаткуванню.

28. Наявність оподаткованого прибутку, щодо якого можна вико­ристати тимчасову різницю, котра не підлягає оподаткуванню, є ймовірною тоді, коли існують достатні тимчасові різниці, які підлягають оподаткуванню і відносяться до того ж податкового органу та того ж платника податку, і коли сторнування цих тимчасових різниць передбачається:

а) у тому ж періоді, в якому передбачене сторнування тимча­сової різниці, що не підлягає оподаткуванню,

або

6) в наступних чи попередніх періодах, на які можна перено­сити податкові збитки, що виникають від відстроченого податкового активу.

У таких випадках, відстрочений податковий актив визнається у тому періоді, в якому виникають тимчасові різниці, що не підлягають оподаткуванню.

29. У разі недостатності суми тимчасових податкових різниць, що підлягають оподаткуванню і відносяться до того ж податко­вого органу та того ж платника податку, відстрочений подат­ковий актив визнається в межах того, що:

а) існує ймовірність, що підприємство матиме достатній опо­даткований прибуток, який відноситься до того ж податко­вого органу та того ж платника податків у той же період, що і сторнування тимчасової різниці, яка не підлягає опо­даткуванню (або в попередніх чи наступних періодах, на які можна переносити податковий збиток, що виникає від від­строченого податкового активу). Підприємство, оцінюючи,

640

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

чи матиме воно достатній оподаткований прибуток у май­бутніх періодах, не повинне враховувати суми, які під­лягають оподаткуванню та виникають від тимчасових різ­ниць, що не підлягають оподаткуванню і, як очікується, виникнуть у майбутніх періодах, тому що для використання самого відстроченого податкового активу, який виникає від цих тимчасових різниць, що не підлягають оподаткуванню, буде необхідним майбутній оподаткований прибуток,

або

б) підприємство має можливості планувати податки, що при­зведе до створення оподаткованого прибутку у відповідних періодах.

30. Можливість планувати податки — це комплекс заходів, до яких підприємство може вдатися задля створення чи збільшення оподаткованого прибутку в конкретному періоді до закінчення строку дії перенесення податкового збитку або податкових пільг на наступні періоди. Наприклад, в деяких юрисдикціях оподаткований прибуток може створюватися чи збільшуватися шляхом:

а) вибору підходу до оподаткування доходу від відсотків або при отриманні, або при нарахуванні;

б) відстрочення претензії для певних вирахувань оподаткова­ного прибутку;

в) продажу активів і, можливо, продажу з наступною орен­дою, вартість яких зросла, але податкова база не була ско-ригована щодо відображення такого зростання;

г) продажу активу, який приносить прибуток, що не підлягає оподаткуванню (наприклад облігації державної позики в деяких юрисдикціях), з метою придбання іншої інвестиції, яка приносить оподаткований прибуток.

У випадках, коли можливості планувати податки дозволяють переносити оподаткований прибуток на наступний або попе­редній період, використання податкового збитку або подат­кових пільг все ще залежить від майбутнього оподаткованого прибутку від інших джерел, ніж тимчасові різниці, що ви­никнуть у майбутньому.

641

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

31. Якщо підприємство нещодавно зазнало збитків, воно керу­ється положеннями параграфів 35 та 36.

Негативний гудвіл

32. Даний стандарт не дозволяє визнавати відстрочений податко­вий актив, який виникає від тимчасових різниць, що не під­лягають оподаткуванню і пов'язані із негативним гудвілом, кот­рий вважається відстроченим доходом відповідно до МСБО 22 "Об'єднання компаній", оскільки негативний гудвіл є залиш­ковою частиною, а визнання відстроченого податкового активу призвело б до збільшення балансової вартості негативного гудвілу.

Первісне визнання активу чи зобов'язання

33. Єдиним випадком виникнення відстроченого податкового ак­тиву після первісного визнання активу є випадок, коли дер­жавний грант, що не підлягає оподаткуванню і пов'язаний з активом, вираховується при визначенні балансової вартості активу; але з метою оподаткування він не вираховується з суми активу, яка амортизується (іншими словами, з його по­даткової бази); балансова вартість активу менша його подат­кової бази, і це призводить до тимчасової різниці, що не підлягає оподаткуванню. Державні гранти можна також визна­вати як відстрочений дохід, в даному випадку різниця між від­строченим доходом та його нульовою податковою базою є тимчасовою різницею, що не підлягає оподаткуванню. Який би метод подання підприємство не прийняло, воно не визнає остаточного відстроченого податкового активу через причини, що наведені в параграфі 22.

Невикористані податкові збитки та невикористані

податкові пільги

34. Відстрочений податковий актив слід визнавати для пере­несення на наступні періоди невикористаних податкових збитків та невикористаних податкових пільг тою мірою, якою є ймовірна наявність майбутнього оподаткованого прибутку, щодо якого можна використати невикористані податкові збитки та невикористані податкові пільги.

35. Критерії визнання відстрочених податкових активів, що вини­кають від перенесення на наступні періоди невикористаних податкових збитків або невикористаних податкових пільг, є

642

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

такими ж, як критерії визнання відстрочених податкових ак­тивів, що виникають від тимчасових різниць, які не підлягають оподаткуванню. Однак існування невикористаних податкових збитків є вагомим свідченням того, що майбутній оподатко­ваний прибуток не буде наявним. Отже, якщо підприємство має недавні збитки, воно визнає відстрочений податковий актив, що виникає від невикористаних податкових збитків або невикористаних податкових пільг, тільки тою мірою, якою підприємство має достатні тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню, або є переконливе інше свідчення того, що достатній оподаткований прибуток буде в наявності, щодо якого підприємство може використати невикористані подат­кові збитки або невикористані податкові пільги. За таких обставин, параграф 82 вимагає розкриття інформації про суму відстроченого податкового активу, а також характер свідчення, яким підкріплюється його визнання.

36. Підприємство при визначенні ймовірної наявності достатньо­го оподаткованого прибутку, стосовно якого можна викори­стати невикористані податкові збитки або невикористані податкові пільги, розглядає такі критерії:

а) чи має підприємство достатні тимчасові різниці, які підля­гають оподаткуванню і відносяться до того ж податкового органу та того ж платника податків і які призведуть до виникнення сум, що підлягають оподаткуванню, а також щодо яких можна використати невикористані податкові збитки або невикористані податкові пільги, перш ніж за­кінчиться термін їх чинності;

б) чи є ймовірним, що підприємство матиме оподатковані прибутки до закінчення терміну чинності невикористаних податкових збитків чи невикористаних податкових пільг;

в) чи виникають невикористані податкові збитки через відомі причини, повторення яких малоймовірне;

г) чи має підприємство можливості планувати податки (див. параграф ЗО), що створять оподаткований прибуток у тому періоді, в якому можна використати невикористані подат­кові збитки або невикористані податкові пільги.

Наскільки не є вірогідним, що буде в наявності оподаткова­ний прибуток, щодо якого можна використати невикористані податкові збитки або невикористані податкові пільги, настіль­ки ж відстрочений податковий актив не визнається.

643

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

Переоцінка невизнаних відстрочених податкових активів

37. На кожну дату балансу підприємство переоцінює невизнані відстрочені податкові активи. Підприємство визнає раніше-невизнані відстрочені податкові активи тою мірою, якою стає ймовірним, що майбутній оподаткований прибуток дасть мож­ливість відшкодувати відстрочений податковий актив. На­приклад, поліпшення умов торгівлі може збільшити ймовір­ність того, що підприємство буде спроможним генерувати достатній оподаткований прибуток у майбутньому, щоб від­строчений податковий актив відповідав критеріям визнання, викладеним у параграфах 24 або 34. Ще один приклад — коли підприємство переоцінює відстрочений податковий ак­тив на дату об'єднання компаній або після неї (див. параграфи 67 та 68).

Інвестиції в дочірні підприємства, відділення, асоційовані компанії та частки в спільних підприємствах

38. Тимчасові різниці виникають, коли балансова вартість інве­стицій в дочірні підприємства, відділення, асоційовані ком­панії та частки в спільних підприємствах (іншими словами, частки материнської компанії або інвестора в чистих активах дочірніх підприємств, відділень, асоційованих компаній або об'єкта інвестицій, в тому числі балансова вартість гудвілу) відрізняється від податкової бази (яка часто є собівартістю) інвестицій або часток. Такі різниці можуть виникати за кіль­кох різних умов, наприклад:

а) наявність нерозподіленого прибутку дочірніх підприємств, відділень, асоційованих компаній та спільних підприємств;

б) зміна валютного курсу, коли материнська компанія і дочір­нє підприємство знаходяться в різних країнах;

в) зменшення балансової вартості інвестиції в асоційовану компанію до суми, що підлягає відшкодуванню.

У консолідованих фінансових звітах тимчасова різниця може відрізнятися від тимчасової різниці, пов'язаної з цією інве­стицією у фінансових звітах материнської компанії, якщо ма­теринська компанія веде облік інвестиції у своїх окремих фі­нансових звітах за собівартістю або за переоціненою сумою.

644

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

39. Підприємству слід визнавати відстрочені податкові зобо­в'язання щодо всіх тимчасових різниць, які підлягають опо­даткуванню і пов'язані з інвестиціями в дочірні підприєм­ства, відділення, асоційовані компанії та із частками в спільних підприємствах, за винятком тих ситуацій, коли задовольняються обидві такі умови:

а) материнська компанія, інвестор або учасник спільного підприємства може контролювати визначення часу стор­нування тимчасової різниці;

б) є ймовірність, що тимчасова різниця не буде сторнува­тися в найближчому майбутньому.

40. Оскільки материнська компанія контролює дивідендну політи­ку дочірнього підприємства, вона спроможна контролювати визначення часу сторнування тимчасових різниць, що пов'язані з цією інвестицією (в тому числі тимчасових різниць, що виникають не тільки від нерозподіленого прибутку, але та­кож від будь-яких змін курсових різниць). Крім того, часто практично неможливо визначити суму податків на прибуток, яку потрібно буде сплатити при сторнуванні тимчасової різ­ниці. Таким чином, якщо материнська компанія визначила, що ці прибутки не будуть розподілені в найближчому майбут­ньому, вона не визнає відстрочене податкове зобов'язання. Те ж відноситься і до інвестицій у відділення.

41. Підприємство веде облік у своїй власній валюті немонетар-них активів та зобов'язань закордонної господарської одиниці, яка є складовою частиною підприємства (див. МСБО 21 "Вплив змін валютних курсів"). Якщо оподаткований прибу­ток або податковий збиток закордонної господарської одини­ці (та отже, податкова база їх немонетарних активів і зобо­в'язань) визначається в іноземній валюті, то зміни валютного курсу призводять до виникнення тимчасових різниць. Оскільки такі тимчасові різниці відносяться до власних активів і зо­бов'язань закордонної господарської одиниці, а не до інве­стиції в цю закордонну господарську одиницю підприємства, що звітує, то воно визнає остаточне відстрочене податкове зобов'язання або (згідно з параграфом 24) актив. Остаточний відстрочений податок включається до складу витрат або доходів у звіті про прибутки і збитки (див. параграф 58).

42. Інвестор в асоційовану компанію не контролює це підприєм­ство і, як правило, не спроможний визначати його дивідендну

645

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

політику. Таким чином, при відсутності угоди, згідно з вимо­гами якої прибуток асоційованої компанії не буде розподі­лений у найближчому майбутньому, інвестор визнає відстро­чене податкове зобов'язання, що виникає від тимчасових різниць, які підлягають оподаткуванню і відносяться до інве­стиції в асоційовану компанію. У деяких випадках інвестор може не бути спроможним визначити суму податку, яка була б сплачена, якщо він відшкодує собівартість інвестиції в асо­ційовану компанію, але може визначити, що вона дорівню­ватиме або перевищуватиме мінімальну суму. В таких випад­ках відстрочене податкове зобов'язання оцінюється за цією сумою.

43. В угоді, яку укладають учасники спільного підприємства, як правило, передбачається розподіл прибутку та визначається, чи є необхідною згода всіх учасників або їх визначеної біль­шості для рішення таких питань. Якщо учасник спільного під­приємства може контролювати розподіл прибутку й існує ймовірність, що цей прибуток у найближчому майбутньому не буде розподілено, то відстрочене податкове зобов'язання не визнається.

44. Відстрочений податковий актив щодо всіх тимчасових різниць, що не підлягають оподаткуванню і виникають від інвестицій у дочірні підприємства, відділення, асоційовані компанії та часток в спільних підприємствах, підприєм­ству слід визнавати, тоді і тільки тоді, коли існує ймо­вірність, що:

а) тимчасова різниця буде сторнуватися у найближчому майбутньому;

б) оподаткований прибуток буде в наявності і до нього можна застосувати тимчасову різницю.

45. Підприємство при вирішенні питання, чи визнавати відстроче­ний податковий актив щодо тимчасових різниць, які не під­лягають оподаткуванню і відносяться до його інвестицій у до­чірні підприємства, відділення, асоційовані компанії, а також до його часток в спільних підприємствах, керується викла­деним у параграфах 28—31-

646

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

Оцінка

46. Поточні податкові зобов'язання (активи) за поточний та попередній періоди слід оцінювати за сумою, яку перед­бачається сплатити податковим органам (відшкодувати від податкових органів) з застосуванням ставок оподат­кування та податкового законодавства, які чинні або в основному чинні на дату балансу.

47. Відстрочені податкові активи та зобов 'язання повинні оці­нюватися за ставками оподаткування, які передбачається використовувати в періоді реалізації активу чи розрахун­ку за зобов'язанням, на основі ставок оподаткування та податкового законодавства, які чинні або в основному чин­ні на дату балансу.

48. Поточні та відстрочені податкові активи і зобов'язання, як пра­вило, оцінюються з застосуванням ставок оподаткування (та податкового законодавства), які були прийняті. Проте в деяких юрисдикціях оголошення податкових ставок (та податкового законодавства) державними органами має ефект фактичного набрання ними чинності, що може відбутися через кілька місяців після оголошення. У таких випадках податкові активи та зобов'язання оцінюються з застосуванням оголошеної став­ки оподаткування (та податкового законодавства).

49. Якщо різні ставки оподаткування застосовуються в залежності від різних рівнів оподаткованого прибутку, відстрочені по­даткові активи та зобов'язання вимірюються з застосуванням середніх ставок оподаткування, які передбачається застосувати до оподаткованого прибутку (податкового збитку) у тих пе­ріодах, в яких очікується сторнування тимчасових різниць.

50. Згідно з роз'ясненням у параграфі 3, даний стандарт не визна­чає, коли і як підприємству слід відображати в обліку подат­кові наслідки дивідендів та інших виплат підприємством, що звітує.

51. Оцінка відстрочених податкових зобов'язань та відстро­чених податкових активів повинна відображати подат­кові наслідки, які відповідали б способу, котрим підпри­ємство передбачає на дату балансу відшкодувати або компенсувати балансову вартість своїх активів та зобо­в'язань.

647

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

52. У деяких юрисдикціях спосіб відшкодування (компенсації) під­приємством балансової вартості активу (зобов'язання) може впливати на один або на обидва такі елементи:

а) ставку оподаткування, що застосовується, коли підприємство відшкодовує (компенсує) балансову вартість активу (зобо­в'язання);

б) податкову базу активу (зобов'язання).

У таких випадках підприємство оцінює відстрочені податкові зобов'язання та відстрочені податкові активи, застосовуючи ставку оподаткування і податкову базу, які відповідають спосо­бу відшкодування або компенсації.

Приклад А

Балансова вартість активу становить 100, його податкова база — 60. Ставка оподаткування в 20% застосовувалася б, якби актив був реалізований, а ставка оподаткування в 30% засто­совувалася б до інших прибутків.

Підприємство визнає відстрочене податкове зобов'язання 8 (40 за ставкою в 20%), якщо воно передбачає продати актив без його подальшого використання, і відстрочене податкове зобов'­язання 12 (40 за ставкою в 30%), якщо воно передбачає утри­мувати актив і відшкодувати його балансову вартість шляхом використання.

648

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

Приклад Б Собівартість активу становить 100, його балансова вартість 80 була переоцінена до 150. З метою оподаткування відпо­відне коригування проведене не було. Кумулятивна амортизація з метою оподаткування становить ЗО, ставка оподаткування до­рівнює 30%. Якщо актив продається за ціною вище його собі­вартості, кумулятивна податкова амортизація у сумі ЗО буде включена в оподаткований прибуток, але надходження від реа­лізації, що перевищують собівартість активу, оподаткуванню не підлягають. Податкова база активу становить 70, існує тимчасова різниця у сумі 80, що підлягає оподаткуванню. Якщо підприємство пе­редбачає відшкодувати балансову вартість шляхом викори­стання активу, то воно повинне отримати оподаткований прибуток у сумі 150, але зможе вирахувати амортизацію тільки 70. За цією схемою відстрочене податкове зобов'язання становить 24 (80 за ставкою 30%). Якщо підприємство пе­редбачає відшкодувати балансову вартість шляхом негайного продажу активу за 150, то відстрочене податкове зобов'язання вираховуватиметься таким чином:
	Тимчасова різниця, що підлягає оподаткуванню	Ставка податку	Відстрочене податкове зобов'язання
Кумулятивна податкова амортизація	30	30%	9
Надходження, що перевищують собівартість	50	нуль	-
Усього	80		9
(Примітка: відповідно до вимог параграфа 61, додаткові від­строчені податки, що виникають після переоцінки, дебетуються безпосередньо на рахунок власного капіталу).

649

МСБО 12 (переглянутий у 1996 р.)

Приклад В

Умови такі ж, що і в прикладі Б, тільки якщо актив буде реалізований за ціною вище його собівартості, то кумулятивна податкова амортизація буде включена до оподаткованого при­бутку (за ставкою 30%), а надходження від реалізації опо­датковуватимуться за ставкою 40% після вирахування скори-гованої на інфляцію собівартості 110.

Якщо підприємство передбачає відшкодувати балансову вар­тість шляхом використання активу, воно повинне буде отри­мати оподаткований прибуток у сумі 150, але зможе вирахувати амортизацію тільки у сумі 70. За цією схемою податкова база дорівнює 70, виникає тимчасова різниця у сумі 80, яка підлягає оподаткуванню, і відстрочене податкове зобо­в'язання у сумі 24 (80 за ставкою 30%), як і в прикладі Б.

Якщо підприємство передбачає відшкодувати балансову вар­тість шляхом негайного продажу активу за 150, то воно зможе вирахувати проіндексовану собівартість у сумі 110. Чисті надходження у сумі 40 оподатковуватимуться за став­кою 40%. Крім того, до оподаткованого прибутку буде вклю­чена кумулятивна податкова амортизація у сумі ЗО, що оподатковуватиметься за ставкою 30%. За цією схемою податкова база дорівнює 80 (110 мінус ЗО), існує тимчасова різниця у сумі 70, що підлягає оподаткуванню, і відстрочене податкове зобов'язання у сумі 25 (40 за ставкою 40% плюс ЗО за ставкою 30%). Якщо податкова база в цьому прикладі не є очевидною відразу, корисним буде врахування основного прин­ципу, який викладений у параграфі 10.

(Примітка: відповідно до вимог параграфа 61, додатковий від­строчений податок, що виникає після переоцінки, дебетується безпосередньо на власний капітал).