1) Федеральний просторовий порядок (державний рівень);

2) Рівень федеральної землі;

3) Регіональне планування;

4) Місцеве планування (на рівні муніципальних утворень).

Просторове планування на рівні регіонів є початковим етапом розвитку планування землекористування. Регіональне планування це високофахове і високоорганізоване планування території планового регіону, при якому цілі просторового порядку та планування ландшафту вдосконалені за участю просторових і ділових комунальних планових носіїв та сформовані в концепції регіонального розвитку.

Носії регіонального планування розробляють на основі планів

або програм землепланування за участю суспільних планових носіїв (тобто громадських спілок та об'єднань), регіональних планів (наприклад, регіонального плану просторового порядку), регіональних

програм просторового порядку або районних планів розвитку.

Державні організації перевіряють плани на відповідність законній основі, тобто дотримання термінів, методів і способів та їх сумісність з цілями просторового порядку та землепланування. Отримання дозволу через вищі організації землеустрою (або через уряд земель) та ознайомлення громадськості надають плану обов'язкової сили.

Правовою основою для регіонального планування є закон про землекористування, плани, програми землекористування, а також інші фахові закони, правові та адміністративні положення. Планування регіонів певних земель полегшують, узгоджуючи їх між собою

Незважаючи на ці формальні правила, носії регіонального

планування мають значну свободу дій. Зокрема, вони повинні:

• брати активну участь у встановленні цілей планування;

• стежити за впровадженням у життя цілей планування та просторового порядку;

♦ просторово та об'єктивно координувати комунальне та фахове планування території, регіону;

• просторово та об'єктивно конкретизувати цілі землеустрою, особливо через доповнення та за потреби через постанови;

♦ консультувати та давати поради іншим плановим носіям.

♦просторово важливе планування передавати (якщо потрібно) після проведення заключних дій та отримання відгуків іншим плановим носіям; Незважаючи на широкі планові повноваження, регіональне планування не має повноважень на територіальні переміщення та не мис фінансових засобів, щоб реалізувати плани через впровадження заходів. Воно залежить від різних планових носіїв, особливо від муніпципальних утворень та фахових планових носіїв, які можуть безпосередньо впливати на просторовий розвиток.

Існує таке поняття, як взяття до уваги зобов'язань щодо всіх суцільних планових носіїв, які не можуть змінювати та обговорювати цілі регіонального планування. Більше того, в деяких землях існу­ють так звані узгоджені зобов'язання, на основі яких вищі організації землеустрою примушують підлаштовувати їхнє планування до ширших цілей землепроектування. На землі Північний Рейн-Вестфалія можна впливати на громади через узгоджені вимоги. Плани будівництва мають відповідати плану розвитку території (так тут називають регіональні плани).

Перше покоління регіонального планування в Німеччині нале­жить до 60-х років XX ст. Воно сформувалося на трьох етапах:

♦ звіти просторового порядку;

♦ висновки просторового порядку;

♦ регіональні плани просторового порядку.

Звіт просторового порядку відображав існуючу просторову структуру з її багатозначними елементами та їх переплетіннями, а також тенденції розвитку. Висновки просторового порядку оцінювали принципи та цілі планування землекористування. З цих двох етапів походили цілі та заходи для регіону, які в текстовій і графічній формах відтворювалися в регіональному плані прос­торового порядку. Ця триетапна послідовність повинна була ви­світлювати процес планування та мати здатність реалізовувати заходи. Нині характерною є інтеграція звіту просторового порядку, висновків та плану як окремих активних носіїв регіонального планування. Наприклад, під час просторових змін землевпорядні висновки або способи та методи просторового порядку можна робити з відхиленням, оскільки за короткий час надрукований план може бути застарілим. Тому регіональний план безперервно оновлюється. Особливе значення для розроблення та опису регіональних планів має участь муніципалітету, яка здійснюється за два етапи. На першому етапі муніципалітет повідомляє планових носіїв та організації про запрошення їх до планового подання. Потім зважуються всі претенденти (одні залишаються, інші вилучаються), тобто все відбувається за так званими виваженими принципами і після цього вже розробляються концепції розвитку для регіону. 3 погляду структури, регіональні плани регламентовані та урегульовані в законах землеустрою, у планах розвитку земель або програмах, а також у правових розпорядженнях і наказах. Вони найбільше

відповідають планам землекористування і в текстовій частині містять: ♦ загальні цілі розвитку регіону; ♦ конкретизовані концепції розвитку території; ♦ цілі для всіх територій суспільного планування (від охорони природи до житлових питань);

♦ цілі для окремих місцевостей або центральних регіонів. У їхній структурі показано також послідовність чергування різних діючих регіональних планів.

Усі регіональні плани обов'язково містять схематичне зображен­ня просторового конкретизування цілей землеустрою і є ядром усіх наступних планів. У деяких землях центральні місцевості та райони зображуються на окремих, так званих структурних картах у масштабі 1 : 500 000 або 1 : 200 000. Вони відповідають плановим завданням землеустрою та властивим регіональному плану вимогам. На рівні земель установлюють також головні та центральні місцевості їхні підцентри. Інші елементи простору відображують на

картах використання простору. Наприклад, у Баварії карти «Населені пункти та їх постачання», «Ландшафти та відпочинок», в Гессені - карти «Населені пункти та ландшафт», а також «Дороги та постачання». У сільськогосподарських пріоритетних територіях принципову перевагу має сільськогосподарський користувач перед іншими просторовими претендентами, у водному господарстві — користувач , ґрунтовими водами тощо. Отже, ми маємо справу з функціями переваг у просторі для зміни просторових користувачів.

Особливе значення має так звана «охорона вільного простору». Вона стоїть поряд із сільсько- та лісогосподарськими пріоритетними землями, особливо в густозаселених районах, і має екологічно вирівнянні та містобудівельні функції.

Іспанія з цього погляду має особливо цікавий досвід. Акт LS'92 ("Закон про землі», ухвалений у 1992 р.) не змінив фундаментальних характеристик системи менеджменту землекористування, які були запроваджені в Іспанії ще у 1956 р. Система класифікації земель поділяє їх на три класи (рис. 2.1).

Рівні планування і плани землекористування: