4.2.2. Галузеве економічне районування (зонування)

Завданнями науково обґрунтованого галузевого районування (зонування) є:

1. виявлення сучасної ролі (місця) і потенціальних можливостей різних територій у розвитку сільськогосподарського виробництва;

1. вивчення умов розвитку сільськогосподарського виробництва у кожному районі, особливостей способів і методів господарювання, що забезпечують най економніше використання земельних ресурсів і доходності виробництва;

2. визначення шляхів удосконалення галузевої комплексності, взаємодії певної галузі з іншими видами виробництва в районі, су­перечностей, труднощів та регіональних проблем, розв'язання яких сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці;

3. передбачення змін у природній ситуації.

Головними ознаками, за якими здійснюється галузеве району­вання, є спеціалізація, концентрація, структура виробництва, сис­тема галузевих центрів, стійкість зв'язків цього виробництва з ін­шими галузями у межах певної території, особливості балансів про­дукції тощо. Інколи галузеві райони виділяють лише за показника­ми спеціалізації і галузевої структури виробництва. Проте для ра­йонування їх недостатньо, оскільки суміжні території з однаковою спеціалізацією можуть значно відрізнятись одна від одної шляхами підвищення економічної ефективності виробництва, що може стати окремою ознакою для виділення кількох галузевих районів.

Отже, галузевий економічний район — це територія з певним поєднанням галузей і виробництв, яка має специфічні умови, струк­туру, проблеми і перспективи розвитку, територіальну організацію і географічне положення.

Галузеві спеціалізовані райони зони відрізняються один від од­ного природними й економічними умовами та специфікою форму­вання земельних відносин, відстанню до ринків збуту продукції; виробничою спеціалізацією і структурою землекористування; рівнем розвитку і ступенем «зрілості»; особливостями територіальної орга­нізації сільськогосподарського виробництва тощо.

В економічному аналізі галузевого районування (зонування) ва­жливо визначити напрям розвитку і підвищення ефективності зем­лекористування. Для цього потрібно дати правильну економічну оцінку розміщення галузей, визначити чинники позитивного чи негативного впливу на її економічну ефективність землекористу­вання, а також можливі перспективи раціонального розміщення виробництв кожної із галузей.

Аналіз галузевих спеціалізованих районів передбачає вивчення та обґрунтування:

• структури землекористування і пропорційності поєднання ви­робництв щодо сталого землекористування;

• раціонального рівня використання земель і територіальної концентрації виробництв;

• територіально-виробничих зв'язків галузей АПК та інших;

• економічно виправданих зон збуту і споживання готової про­дукції сільського господарства;

• перспектив розвитку і напрямів ефективного використання ін­вестицій у землекористування.

Визначення та аналіз галузевих спеціалізованих районів мають сприяти: забезпеченню раціонального поєднання галузевого і тери­торіального планування та прогнозування економіки землекористу­вання; правильному територіальному розподілу капітальних вкла­день; посиленню структури землекористування, концентрації і ко­оперування сільськогосподарських та інших виробництв; спеціалі­зації сільськогосподарських підприємств і раціоналізації господар­ських зв'язків між ними; створенню великих об'єднань, удоскона­ленню територіального управління землекористуванням.

Різновидом галузевого економічного районування є виділення виробничо-збутових зон. Головний метод промислового і сільсь­когосподарського виробничо-збутового зонування — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінюваній продукції з наступним коригу­ванням балансів виробництва і споживання.

Зонування перевезень означає виділення найвигідніших зон поширення продукції з окремих джерел. Пункти, в яких продукція різних джерел має однакову вартість, утворюють систему вантажо-розподілу, а лінії, що з'єднують ці пункти, — межі оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках крім виробництва враховують різну вартість перевезення продукції окре­мими видами транспорту, на різних ділянках транспортних шляхів і в різних напрямках.

Розмір району, який споживає вироблену продукцію, залежить від ступеня диференціації виробничих витрат на різних підприємс­твах, що виробляють продукцію певного виду, і від транспортних витрат, які зростають у міру віддалення пункту споживання від міс­ця виробництва.

Розмежування зон споживання однойменної продукції, виробле­ної двома підприємствами галузі, тобто районування раціональних перевезень продукції, визначають за формулою

Х = (П₂+LТ~П₁)/2Т,

де X — граничний раціональний радіус перевезень; Пі — собівартість виробництва у спеціалізованому районі; П^ — собівар­тість виробництва продукції у районі споживання; Т— собівартість перевезень одиниці продукції на відстань 1 км; L — відстань між пунктами виробництва і споживання цього виду продукції.

Найпростішими є ці розрахунки по продукції сільського госпо­дарства та однопродуктивних видах обробної промисловості (вугіл­ля, цукор, цемент, міндобрива тощо).