1. Країна в цілому (загальнодержавний рівень).

2. Автономна Республіка Крим, область або група районів (регіо­нальний рівень).

3. Міські та сільські поселення, сільські та селищні ради, земле­володіння та землекористування (місцевий рівень).

Оцінювання території з погляду програмних цілей розвитку суспільства та відповідних їм нормативів (соціальних, виробничих, мі­стобудівних, екологічних тощо) дало змогу виявити об'єктивні зако­номірності просторової взаємодії різних сфер життєдіяльності суспі­льства і здійснити у процесі землевпорядного проектування моде­лювання організації та впорядкування території. Таке моделюван­ня допомагає розкрити передумови і обмеження розвитку в часі й просторі різних типів землекористування і видів діяльності, встано­вити просторові відмінності цих умов, оптимальний режим розвитку окремих територій, обґрунтувати шляхи найефективнішого викори­стання земельних, інших природних і економічних ресурсів, охоро­ни і відновлення навколишнього природного середовища. Підви­щення ефективності використання земель потребує досягнення пов­ної відповідності між характером використання земельного просто­ру та його потенційними можливостями. При цьому зі збільшенням впливу інтенсивних чинників розвитку значущість такої відповід­ності зростає, оскільки необґрунтоване розміщення господарських об'єктів у протипоказаному для цього середовищі призводить до економічних, соціальних і екологічних втрат.

Отже, моделювання організації території в процесі землевпоряд­ного проектування дає змогу обґрунтувати всю сукупність конструктивних рішень землевпорядних проектів, визначити найраціональніший розподіл земель між різними функціями, види та інтенсив­ність використання земель, взаєморозміщення виробничих і невиробничих об'єктів, інженерно-транспортних комунікацій тощо. У результаті цього можна прогнозувати не тільки просторову органі­зацію, а й масштаби розвитку відповідної територіально-землегосподарської системи.

Це моделювання забезпечує гармонійний зв'язок на конкретній Території часто суперечливих інтересів людини, виробництва і природи. Соціальні, екологічні та економічні критерії є головними при моделюванні організації території будь-якого адміністративно-територіального утворення чи землеволодіння або землекористування.

Результатом моделювання організації території на різних ієрархічних рівнях є функціональне зонування земель, проектування структури типів землекористування, головними елементами якої є точково-вузлові (землеволодіння і землекористування), лінійні (інженерне облаштування) та площинні (зони обмежень і обтяжень у використанні земель). Ці елементи поділяють на головні і другорядні, природно-ландшафтні (ріки, узбережжя морів, родовища корис­них копалин, гори, ліси) та штучні (міста, міські агломерації, великі енергетичні й промислові об'єкти, магістральні лінії і вузли інже­нерно-транспортної інфраструктури). Найважливіше проектне зна­чення мають інженерне облаштування та землеволодіння і земле­користування, які формують опорний каркас території і є головними «полями» тяжіння майбутніх інвестицій. Це пов'язано зі зростанням привабливості та капіталомісткості виробничих, соціальних і науко­во-інформаційних центрів, магістральної інфраструктури, найзруч­ніших для життя людей територій, для розміщення нових і вдоско­налення існуючих видів діяльності, що підвищує інерційність струк­тури типів землекористування, яка склалася. Кожен із елементів опорного каркаса (залежно від свого типу та ієрархічного рівня) має свій радіус просторової дії на прилеглу територію.

Перспективну організацію території доцільно моделювати за кі­лька етапів: перший — виявлення існуючого стану організації ви­користання земель, її недоліків і проблем; другий — ретроспектив­ний аналіз формування організації використання і охорони земель, виявлення головних тенденцій такого формування, ступеня їх про­гресивності; третій — накопичення прогнозної інформації, потрібної для вдосконалення організації території (демографічний прогноз, тенденції виробничого розвитку, оцінювання соціальних, економічних і екологічних наслідків, принципи локалізації можливих об'єктів будівництва тощо); четвертий — оцінювання обмежень (природних і антропогенних); п'ятий — існуючий і прогнозний стани організації території більшої територіальної системи, до якої входить та, що проектується; шостий — прогноз розвитку окремих елементів організації території; сьомий — узгодження результатів попередніх етапів і розроблення загальної концепції організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Отже, вирішення завдань землевпорядної організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань дає змогу сконструювати цільову модель розвитку відповідної просторової системи, яка не прив'язана до конкретних часових рубежів і є відносно стабільною основою землевпорядних вирішень. Проектування територіальної організації зумовлює визначення послідовних етапів реалізації цієї моделі у часі і просторі. Кількість і тривалість цих етапів не стільки встановлюють директивно, скільки обґрунтовують через виявлення критичних точок розвитку системи, яку проектують, коли цей розвиток наштовхується на необхідність складного перетворення територіальної структури типів зем­лекористування з великими капітальними витратами.

Значущість моделювання організації території полягає в тому, що воно за умов непевності конкретних параметрів майбутнього розвитку дає змогу забезпечити можливість кількох варіантів роз­питку, але в контрольних межах, заданих виявленими обмеження­ми.

На регіональному рівні головним завданням землевпорядної до­кументації в галузі організації використання і охорони земель є конструювання генералізованої моделі взаєморозміщення і просто­рових взаємозв'язків головних елементів територіальної системи землекористування (зон урбанізації, агровиробничої; об'єктів земле­устрою і ландшафтів загальнодержавного та регіонального значен­ня, які охороняються) і розроблення на цій основі комплексу рішень щодо розвитку регіону, району, території ради, які проектуються.

Важливим завданням загальної організації території на рівні району є розроблення деталізованої моделі його проектної структу­ри, яка складається з територій рад, зон і ділянок для раціонально­го взаєморозміщення (розвитку) відповідних для певної території типів землекористування: систем розселення та їх центрів; компле­ксів спеціалізованого сільськогосподарського виробництва; різногалузевих промислових комплексів і окремих великих підприємств; курортів і зон відпочинку; природних національних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (державного, регіонального і місцевого значення); систем інженерно-транспортної інфраструкту­ри. Ці системи землекористування мають різні умови своєї локалі­зації, відповідні вимоги до їх просторової сумісності і відмінний вплив на навколишнє природне середовище.

Водночас слід ураховувати, що в сучасних умовах фінансування, розроблення і реалізація землевпорядних проектів змінилися. Тому проекти землеустрою стають інвестиційними, визначають найкращі шляхи нового підходу до економічного обґрунтування, розробляють критерії і показники цінності землі. Назріла потреба у підвищенні економічної та інвестиційної значущості землеустрою, його агроеко­логічної, ландшафтно-екологічної і природоохоронної ролі, а все це потребує відповідної фахової освіти спеціалістів-землевпорядників.

Одне з головних місць у системі спеціальних наукових дисцип­лін, які вивчають землеустрій, належить землевпорядному проек­туванню. У процесі вивчення її, на основі аналізу закономірностей функціонування землі в різних галузях економіки країни, принци­пів і методів територіальної організації території і виробництва, йо­го розміщення пізнають способи і методи складання, обґрунтування і здійснення проектів землеустрою та іншої землевпорядної доку­ментації.

Зважаючи на предмет, який розглядають у курсі «Землевпоряд­не проектування», викладено методологічні основи землевпорядно­го проектування, розкрито його методи, методику та технологію, розглянуто різновиди територіального землеустрою при плануванні, використанні й охороні земель, утворенні й реорганізації земле­володінь і землекористувань, розглянуто методику розроблення проектів територіального і внутрішньогосподарського землеустрою.

В умовах перехідної економіки, коли знизилася роль держави в регулюванні земельних відносин, виникли концентрації, масовий переділ земельної власності, пріоритети змінилися. Постало за­вдання максимально враховувати економічні інтереси землевлас­ників і землекористувачів, найповніше і найефективніше викорис­товувати виробничий потенціал господарств і закріплених за ними земель при дотриманні жорстких природоохоронних вимог, особли­вих режимів використання земель. Потрібно було враховувати не тільки економічні, а й насамперед екологічні умови, що здебільшого змінює методику і послідовність землевпорядного проектування. Тому вивчення курсу «Землевпорядне проектування» у вищих на­вчальних закладах є очевидним.

Водночас сучасний рівень знань і освоєння системних методів проектування, які дають змогу об'єктивізувати багато проектних процесів, засвідчують таке.

1. Землевпорядне проектування — це оптимізація уявлень про об'єкт проектування і його місце у навколишньому природному середовищі. Засоби вирішення проблем у творчому землевпорядному проектуванні ґрунтуються на таких самих принципах, що й при науковому дослідженні будь-якої іншої проблеми: узагальнення попереднього досвіду, аналіз, синтез, оптимізація, нове вирішення.