2.3.3. Об'єкти і напрями проектування землекористування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об'єктом землевпорядного проектування є форми використання землі в їх суспільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

• території адміністративно-територіальних утворень;

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі лісового та водного фондів;

• землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;

♦ землі житлової та іншої забудови;

♦ землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;

♦ землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призна­чення.

Обґрунтування виділення земель під об'єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєд­нання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об'єктом проектування землекористування та одночасно суб'єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, вплива­ти законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське використання, в інших країнах застосовують декрети зонування для того, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо вона віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використанням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й розроблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське так і сільське, потребує від процесу проектування землекористування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання - знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється через різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Наприклад, у США термін планування землекористування змушує людей думати про використання політичних сил місцевим урядом, щоб контролювати розвиток приватної власності з одночасним збереженням певних, як приватних, так і громадських цінностей. Там, як правило, тільки служба планування землекористування може Проігнорувати реальну історію інших типів землекористування залучити державні та федеральні урядові рівні.

Концепцію системи проектування землекористування Нідерландів (так зване фізичне планування) можна описати як процес спрямований на просторовий розвиток шляхом, який найпривабливіший для суспільства в цілому. Це означає дещо більше, ніж тільки введення законів і регулювань для фізичного планування. У минулому фізичне планування в Нідерландах використовувалося для визначення того, яку територію потрібно розбити на зони для забудови та міського розвитку. Нині воно розвинулося в бік формування інформації для управління фізичною (просторовою) структурою і якістю оточення людини як у міських, так і в сільських територіях. Сутність політики уряду у сфері фізичного планування полягає у свідомому управлінні просторовим розвитком уздовж певних магістралей. Це зумовлює певні процеси у самому суспільстві. фізичне планування відповідає особливий урядовий сектор управління, який розглядає всі просторові аспекти і наслідки управління уряду в цілому. Мета законодавства щодо фізичного шукання полягає у забезпеченні послідовності політики уряду і тієї діяльності, що пов'язана з просторовими аспектами міського і сільського розвитку землекористування. Датська концепція проектування землекористування — це забезпечення бездоганного функціонування задіяних державних секторів (сільське господарство, житлова забудова, збереження при­роди, забезпечення енергією) і знаходження зв'язку між фізичними аспектами і наслідками прийнятих рішень у різних секторах господарства.

Проектування землекористування впливає на всі сектори полі­пши, воно спрямоване на особливі аспекти багатьох політичних се­кторів, які разом формують завдання уряду. Ці особливі аспекти охоплюють просторові прагнення і впливи різних політичних рі­шень, уряду. Термін «сектор», що використовується тут, розуміють як галузь діяльності уряду, яка переважно збігається з одним міністерством або відділом міністерства. Такими галузями є сільське господарство, житлова забудова, збереження природи і ландшафт). рекреація, забезпечення енергією, оборона, транспорт і шляхи сполучення тощо. Мета сектору політики — забезпечити бездоганну можливість проведення такої діяльності. Термін «аспект» належить І окремого аспекту (тобто фізичне планування, соціоекономічний або соціокультурний аспект) діяльності. Мета окремого аспекту політики — інтегрувати всі види діяльності уряду в простий і доступний підхід. Датське проектування землекористування ґрунтується на поняттях «сектор планування» і «аспект планування».

Сектор планування — це детальне програмування звичайної га лузі урядової агенції, що переважно збігається з відділом уряду або урядовою агенцією, тоді як аспект планування зосереджує увагу, як правило, на одному аспекті різної секторальної діяльності. З огляду на це, проектування землекористування має координуючу силу з інтегрованим урядовим плануванням або інтегрованим просторовим впорядкуванням. Просторове впорядкування містить три най важливіших аспекти урядової діяльності: фізичне, економічне і соціокультурне планування.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське землекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Основна мета проектування розвитку сільських територій, згідно з притаманними їм функціями в межах політики уряду, пе­редбачає розроблення плану дій для управління цими взаємоза­лежними функціями у вигляді, який максимізує соціальний потен­ціал районів, на які вплинула політика.

Земельна політика полягає у детальному опрацюванні таких підцілей:

1. підтримка або поліпшення конкуруючих позицій сільського господарства;

2. усунення або зменшення регіонального дефіциту в прибутках від сільського господарства;

3. поліпшення умов праці в сільському господарстві;

4. зонування земель за придатністю та доцільним використан­ням і вибір ділянок землекористування, непридатних для сільсько­го господарства;

5. поліпшення якості земель і довкілля;

6. ефективний та безпечний доступ до сільських територій відпо­відно до тих функцій, які ці території здійснюють;

7. поліпшення контролю за якістю вод у сільських районах;