2.3. Концептуальні положення теорії
землевпорядного проектування
2.3.1. Поняття і сутність землевпорядного проектування
Планування землекористування — це процес прийняття рішень з метою визначення сталої, соціально і екологічно орієнтованої, суспільно бажаної і економічно доцільної форми використання земель. Планування землекористування спрямоване на певну площу чи простір, а предметом розгляду є форма землекористування в її суспільному контексті.
У літературі наводиться також таке визначення: планування земле користування — це процес інвентаризації і оцінювання стану, можливостей і обмежень окремого географічного району і його ресурсів, І взаємодіють з населенням, яке проживає на цій території, для визначення потреб, бажань і прагнень у майбутньому.
Як зазначалося в п. 2.2, у зарубіжній практиці функції землевпорядного проектування виконують різні види планування використання земель.
У Земельному кодексі України планування використання земель виділено в окрему сферу і охоплює:
загальнодержавні програми використання та охорони земель,
регіональні програми використання та охорони земель;
природно-сільськогосподарське районування земель;
зонування земель.
Одночасно ст. 184 Земельного кодексу України визначає, що роз роблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель входить у зміст землеустрою, а отже, є предметом землевпорядного проектування.
Планування землекористування є складовою загальнодержавної системи планування. Водночас у зарубіжній практиці планування використання земель і землевпорядне проектування тісно взаємо пов'язані і в окремих функціях переплітаються.
Планування — функція, що розв'язує проблеми обмежень у використанні земель через урахування обмежених ресурсів суспільства. Планування прямує до досягнення:
суспільного консенсусу;
реалізації конкретних заходів;
використання державних органів як носіїв планування.
Технократичне планування схематично можна зобразити так, як
показано на рис. 2.3.
Загальна організація планування полягає в інтеграції всіх видів діяльності в одну систему. Принцип організації планування можна сформулювати таким чином: усе врахувати, вилучити неістотне. Основні питання, які слід розглядати, коли йдеться про планування
1. Хто планує?
2. Для кого планує?
3. Якими засобами?
4. Якими законами керується?
5. План є абсолютним чи орієнтовним?
Складність планування, як і землевпорядного проектування, полягає у: - великій кількості альтернатив;
- великому переплетінні взаємовпливів;
- комплексному поданні.
Хід будь-якого планування можна зобразити логічною схемою, ніщо на рис. 2.4.
рис. 2.4. Етапи процесу планування землекористування
Отже, процес планування землекористування в зарубіжних країнах багато в чому узгоджується із процесом землевпорядного проектування
Планування охоплює такі основоположні аспекти:
можливості розвитку (виходячи з наявності та якісного стану ресурсів);
прогнози;
♦ постановку цілей для бажаної майбутньої ситуації.
Планування — динамічний процес, який передбачає:
структуровані межі вирішення завдань та управління прощ сом для досягнення мети;
постановку цілей та їх розстановку (оцінку) з погляду пріоритетності;
отримання інформації.
Планування землекористування тісно пов'язане із конкретними територіальними проблемами (рис. 2.5).
Його місце в загальній системі державного планування можна зобразити логічною схемою, показаною на рис. 2.6.
Наведемо ще кілька визначень планування землекористування.
Планування землекористування — планування використання впродовж довгих періодів таким чином, щоб воно якнайкраще відповідало цілям проектів і побажанням місцевого населення та зберігало природні ресурси.
Планування землекористування — це оцінювання стану використання землі й альтернативних моделей землекористування та інших природних, соціальних і економічних умов з метою вибору і освоєння видів та типів землекористування, напрямів та діяльності, які є найкращими для досягнення поставлених завдань. Державне планування використання та охорони земель в Україні є об’єктивною необхідністю. Воно зумовлене низкою соціально-економічних чинників і насамперед особливою роллю землі в економічній системі економіки держави. Завдання планування щодо використання та охорони земель полягає у забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також у максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найцінніших сільськогосподарських угідь. Це пов’язано також із залученням до сільськогосподарського обігу не-використовуваних земель і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляють загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.
Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптимальних рішень організації використання земель, формування правового режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.
На землекористування мають певний вплив історичні передумови - політика, технології господарювання, стан суспільства та економиш. Кожен із цих чинників відмінний у різних країнах. Ми можемо щось знати про землекористування в інших країнах, але глибоко зрозуміти його сутність можна тільки в контексті особливих обставин розвитку певної країни. Результати землекористування мають чотири загальні характеристики:
які зумовлюють одну чи більше невизначеностей;
які можуть виступати і як проблема, і як можливість;
яким властиві попит і пропозиція;
які можна розглядати як систематично, так і концептуально. Наявність таких характеристик передбачає виникнення питань, пов'язаних із землевпорядним проектуванням:
♦як і для кого зменшуються невизначеності у
землекористуванні
♦ як розподіляються проблеми між групами інтересів?
♦ чи регулює ринковий механізм попит та пропозицію на типи землекористування?
Якщо так, то які впливи виникають і яке відношення мають політичні чинники до систематичних і концептуальних підходів до землекористування. При пошуку кращих варіантів самих лише результатів землекористування недостатньо, потрібно також звертати увагу на шляхи їх оцінювання. Багато зарубіжних авторів наголошують на ідеї планування землекористування як засобу врегулювання земельних конфліктів. Адже, по-перше, земля на відміну від інших чинників виробництва, таких як праця і капітал, перебуває у постійній пропозиції, по-друге, земля має певне розміщення і її цінність залежить від діяльності, яка проводиться по сусідству. Забруднення, якого завдає сусіднє землекористування, знижує цінність землі, тоді як нова вартість з урахуванням додаткових витрат, вкладених для поліпшення цінності землі, з часом принесе вигоду при оцінюванні землі (всупереч тому, що в обох випадках земля принципово не змінилася за характером чи використанням). Ринок не завжди адекватно реагує на доцільність витрат на такі операції, тому й існує тенденція до того, що законодавець заради інтереси суспільства обмежує права приватних власників щодо вільного використання ними власної землі.
Постає два спірних питання з цього приводу. По-перше, в яких випадках регуляція ринку типів землекористування вважається неефективною? По-друге, як тлумачаться інтереси суспільства в цілому? Ці теми завжди дискутують, коли аналізують причини втручання в землекористування і при його плануванні на державному рівні.
Чому, наприклад, у ринкових умовах потрібно планувати типи землекористування? Яка мета проектування землекористування сільських територій? Якби рішення щодо використання землі приймалися тільки власниками землі, тоді її використання було б потенційно випадковим і не існувало б жодного механізму, який запобігав би оптовій торгівлі землями сформованих унікальних природних ландшафтів і ландшафтів стратегічно необхідного користування (наприклад, національних парків). Тому і вироблено певні традиційні системи землеустрою, тобто сформовано структуру розроблення і прийняття рішень землевласниками чи землекористувачами. Зарубіжні вчені Р. Бурнел і В. Дірк запропонували чотири функції планування землекористування, які у кожному випадку передбачають необхідність подолати ринкову неефективність чи несправедливість: