2.2.2. Рівні планування і типи планів землекористування окремих країн єс

Рівні планування землекористування. Рівні планування і типи планів землекористування, які існують у зарубіжних країнах, розглянемо на прикладі міського землекористування Німеччини, Baugesetzbuch (Федеральний кодекс будівництва, куди входить і земельне законодавство), що є основним законом планування міського землекористування у Німеччині, передбачає ступінчасту систему планування землекористування для кожного муніципалітету, яка охоплює:

♦ Flachennugsplan — F - план (підготовчий план землекористування) — підготовчий стислий огляд планування землекористування повної муніципальної області;

♦ індивідуальні Bebauungsplane — B - плани (обов'язкові плани землекористування), що, як правило, підготовлені тільки для ма­лої кількості землеволодінь і які є засобом їх розвитку та мають обов'язкову силу.

Додаткові плани, у тому числі міські плани структури, програми забудови, плани сполучення тощо, можуть підготовляти муніципалітети, якщо вони цього забажають. Проте ці плани не є обов’язковими.

Місцеві плани землекористування (F - план, B - план та інші додаткові плани) мають відповідати цілям всебічного ландшафтного планування і, зокрема, цілям плану забудови району. Федеральна земля є відповідальною за місцеве планування. Кожна із федераль­них земель. (крім міст-держав Бремена, Берліна і Гамбурга) поділена на підобласті (регіони), для яких підготовлені відповідні плани. Ці плани часто називають Regionplan, на півночі землі Північний Рейн-Вестфалія вони названі Bezirksentwicklungsplane, в Гессені та Нижній Саксонії — Regionale Raumordnungplane. Крім того, муніципальні влади пов'язані рішеннями процедури схвалення плану, встановленої законом, що стосується проектів магістралей, залізниць, аеропортів тощо.

Система планування за допомогою місцевих органів влади найширше розвинена у Німеччині. Деякі інші країни мають подібні рівні планування, але надають більші повноваження регіонам (як, наприклад, у Бельгії) або центральному уряду. Греція, Португалія

й Іспанія мають більш централізований рівень повноважень у цьому підношенні. Найбільш децентралізовані системи планування землекористування в Данії та Німеччині. Проте тенденція до децентралізації і регіоналізації є загальною, що може завершитися послабленням повноважень на місцевому рівні.

Складання планів землекористування і їхній зміст. F - план (підготовчий план землекористування) та B - план (обов'язковий план землекористування) приймає відповідальна за це муніципальна влада. У разі потреби може створюватися адміністративна асоціація кількох муніципалітетів.

Головний предмет планів: визначення видів землекористування (використання під забудову тощо) і функціональне використання (житлові зони, індустріальні зони), робочі проекти (у плані щодо доріг загального користування і доріжок).

Рівні планування в державах-членах ЄС регулюються по-різному. Проте існує загальна структура землевпорядного та містобудівного проектування, що починається з державного або місцевого планування, яке потім рухається до муніципального або місцевого рівня в процесі більшої точності і визначення. За винятком Франції й Ірландії, де існує тільки один план на муніципальному рівні, території муніципалітетів у ЄС заплановані на двох рівнях (як і в Німеччині): один план охоплює повну муніципальну область, детальне ж планування землекористування передбачає застосування різноманітних ступенів регулювання.

Дванадцять держав-учасниць ЄС відповідно до їхнього використання планів можна поділити на такі групи:

• країни (менші), що мають повне охоплення планом розвитку території (Данія, Люксембург), та інші, де замість планів можуть застосовуватися норми (наприклад, Німеччина, Греція, де право будувати в межах забудованих ділянок також існує, коли для них немає ніякого плану);

• у певних країнах планування є юридично категоричним, в інших від пропозиції можна відмовитися на основі інших важли­вих аргументів, незважаючи на те, що пропозиція відповідає нор­мам планування з землекористування. Подібні положення є у за­конодавстві Франції, Ірландії.

У деяких країнах пропозиції особливої складності можуть схва­люватися і без детального плану землекористування.

Можливість впливу громадськості на формування та зміст планів. У Федеральній Республіці Німеччині «Flachennutzung splan» (підготовчий план землекористування) і будь-які «Bebeuung-splane» (обов'язкові плани землекористування) мають бути доступними для громадського ознайомлення. Диспозитивні плани, підготовлені муніципальною владою, також привселюдно обговорюються впродовж підготовчого періоду і процедури прийняття (принаймні їх обговорюють представники громадськості протягом засідань ради). їх видають після ухвалення в кількох копіях. У Німеччині F - план та В-план мають бути прийняті відповідно до процедури, встановленої у Baugesetzbuch (Федеральному кодексі будівництва), що також передбачає модифікацію цих планів. Участь громадськості у цих процедурах передбачається двома шляхами: громадяни мають бути відповідно поінформовані щодо цілей запропонованого плану на початку підготовки, у них повинна бути можливість висловити свою думку. Цього досягають за допомогою

газетних повідомлень;

коли план досяг форми, в якій міг би бути нарешті прийнятий обраними представниками влади, ознайомлення з ним має бути доступним громадськості впродовж місяця. Будь-яка особа може подавати пропозиції або висловлювати сумніви. Хоча муніципальна влада не зобов'язана враховувати ці пропозиції, вона повинна повідомити кожного, хто зробив пропозицію, про результати повторного розгляду.

Готовність забезпечувати громадськість попередньою інформацією щодо планів й індивідуальних пропозицій зростає в межах ЄС. У

деяких країнах це має відношення тільки до планів, а не до індиві­дуальних пропозицій (наприклад, у Німеччині). В інших країнах (в Ірландії, Великій Британії) позивач повинен повідомити громадськість про дозволи на планувальні роботи, що часто робиться за допомогою газетних повідомлень. Громадські об'єднання знайомляться з цими повідомленнями.

Процедура набуття планом чинності. У Німеччині муніципалітет потребує у середньому до трьох років для підготовки та прийняття В-плану (після всіх процедурних періодів — 14 етапів): інформування громадськості, участь усіх зацікавлених груп і влади обговоренні з обраними представниками, ознайомлення громадськості, законодавче обґрунтування, що дає змогу прийняти план. На­віть. найкоротші процедури тривають не менше, ніж рік. Плани, що стосуються складних ситуацій, можуть розглядатися більше ніж три роки.

Можливість відміни прийнятих планів. У Німеччині, коли план землекористування прийнято муніципальною владою і видано як такий, що має обов'язкову силу, можливу помилку муніципалітет може взяти до уваги впродовж року від публікації плану. Після року юридично виправляються деякі помилки, зокрема у формальних і процедурних вимогах підготування плану. Якщо муніципальна влада не підтверджує помилку, можна звертатися до адміністративного суду.

Практика експертизи планів землекористування судами поширена й у інших державах-членах ЄС. Більшість норм не дають змоги здійснювати таку інтенсивну експертизу, як в Німеччині. Скоріше за їх допомогою можна проводити експертизу процедур, задіяних у підготовці планів, і визначати відповідність технічним стандартам.

У ЄС загальною є тенденція збільшення ролі і внеску детального землекористування, що має обов'язкову силу, до контролю щодо розвитку міст. Прагматичні правила часто застосовують у Греції, наприклад, зводити будівлі дозволено в межах 800 м від центру поселення яке не є традиційним поселенням і не знаходиться на узбережжі.

Регулювання планування землекористування. «Перехресне» регулювання в плануванні землекористування зростає в усіх державах ЄС. Зокрема:

• у Бельгії будь-яка особа може подати запит стосовно сертифіката містобудівного проектування визначеної ділянки, що забезпечує детальну інформацію про потенціальний розвиток землекористування;

• у цій самій країні, якщо власник починає неправомірну забудову, він може отримати пропозицію оплатити збільшену вартість ділянки, що є результатом неправомірної дії відносно муніципалітету, як альтернативу до знесення будівлі;

також у Бельгії є громадське право запросити підготування де­тального плану землекористування за деяких обставин. У регіоні Брюсселя певна частина землевласників може здійснювати запити щодо плану області, визначеної ними;

♦ у Великій Британії є не тільки відомі «зони підприємства», а й «спрощені зони планування», де проект будинку, що виконує при­йнятий план зони, не потребує дозволу на планувальні роботи;

♦ у Люксембурзі муніципалітети готують тільки загальний план землекористування їхньої області. Наступні детальні плани земле­користування має підготувати і подати індивідуальний інвестор чи забудовник на основі загального плану землекористування;

♦ у Нідерландах усі запропоновані проекти оцінюються місце­вими естетичними (необов'язковими) комітетами проектів. Про­вінційні органи влади в Нідерландах можуть подати запит, щоб сусідні муніципалітети готували Strukturplan (план структури) для приміських областей. Цей план не є ідентичним німецькому Flachemiutzung (підготовчий план землекористування), а залучає незалежний рівень планування землекористування між провін­ційним місцевим плануванням і місцевим плануванням землеко­ристування;

♦ у багатьох країнах ЄС особи, що продають землю або будинки, повинні довести, що будь-які нові забудови відповідають нормам забудови і планування. Це дуже ефективний інструмент проти неправомірної зміни цільового використання.

Окремі тенденції є загальними, які характерні для всіх держав членів ЄС. Можна виокремити три основні тенденції.

1. Експертиза і контроль щодо відповідності нормам і правилам більше схиляються не до суворих процедур схвалення, а до більшої відповідальності замовників будівництва і архітекторів (від яких вимагаються кошти на покриття страхування).

2. Муніципальні детальні або обов'язкові плани землекористування спрощуються й у той самий час передбачають спільну відповідальність замовників будівництва і муніципалітетів. 3. Громадськість стає дуже обізнаною і дошкульною щодо стандартів, які стосуються навколишнього природного середовища. Відповідно до цього тільки за допомогою суспільно доступної і справедливої інформації, а не таємниці й обману, державна служба може ефективно функціонувати.

Планування без участі громадськості більше немислиме. У Франції підготування загального (обов'язкового) плану землекористування контролюють громадський комітет на чолі з мером та залучені представники від усіх місцевих зацікавлених груп.

У багатьох державах ЄС сусіди і громадськість мають бути поін­формовані щодо незакінченого чи закінченого проектів. Це часто відбувається за допомогою громадських повідомлень, наприклад

повідомлень за місцем проживання з рекламою надання дозволу на забудову.