4.4. Методи оцінювання економіко-географічного і природно-господарського використання території
4.4.1. Метод оцінювання економіко-географічного положення
Економіко-географічне положення (ЕГП) є вирішальним ренто-утворювальним не лише у галузі земельних відносин, а й розміщення сільськогосподарського та промислового виробництв і невиробничих елементів. Воно входить до переліку класичних чинників розміщення будь-якого виробництва. Якщо інші чинники (джерела енергії, робоча сила) можуть втрачати своє значення (наприклад, у разі надмірної їх кількості), то економіко-географічне положення земельної ділянки є стійким, перехідним.
При територіальному плануванні і землевпорядному проектуванні важливо враховувати координатне положення, структуру транспортної мережі (яка відображає територіальну зв'язаність району), магістральність шляхів, просторову віддаленість від розвинених центрів сусідніх районів, ринків збуту продукції.
Економіко-географічне положення слід аналізувати комплексно, об'єктивно, з урахуванням усіх його елементів: положення населення і території в координатній системі; положення з урахуванням висоти над рівнем моря; природної здатності землі (ґрунтового покриву) до вирощування культур; положення відносно чітко виражених господарських утворень; положення відносно міст з важливим функціональним значенням і ринків збуту продукції; положення відносно державних кордонів; транспортне положення в минулому і нинішнє з визначенням того, наскільки воно використане тощо.
Перехід від якісних до кількісних оцінок ЕГП є важливим для практики становлення регіональної самостійності, особливо первинних господарських об'єктів — підприємств. Держава повинна стягувати рентні земельні платежі з підприємств, які перебувають у кращих природних умовах і мають вигідніше ЕГП, ніж інші підприємства цієї галузі. Рентні земельні платежі мають бути установлені і для підприємств деяких галузей обробної індустрії. Установлення диференційованих платежів земельної ренти — один із шляхів кількісного оцінювання економіко-географічного положення.
Економіко-географічне положення можна розглядати за трьома основними ознаками:
1) Відносно елементів суспільного відтворення:
виробничо-географічне, тобто положення відносно центрів тяжіння господарського життя або економічних ресурсів;
ринкове відносно ринків збуту продукції;
демографічне відносно зосередження населення, трудових ресурсів;
транспортно-географічне відносно транспортної мережі з урахуванням її перевізної здатності, швидкості та вартості транспортування;
2) Відносно центру району, області, країни: центральне, периферійне, ексцентричне тощо;
3) Залежно від масштабів (або дистанційності) об'єктів. Сукупність егп областей України характеризується унікальним
поєднанням природних умов і ресурсів, їх природно-ресурсний потенціал визначається запасами земельних, водних, рекреаційних, а також паливно-енергетичних, мінерально-сировинних ресурсів. Унаслідок територіальної диференціації природних умов і ресурсів формуються складні й різноманітні структурні параметри функціонально-господарських інтересів щодо земель, які впливають на структуру земельної власності.
У деяких адміністративних областях сконцентрований потужний науково-технічний потенціал, що визначає особливості ЕГП. Широку мережу науково-дослідних установ мають Київський, Львівський, Донецький, Дніпропетровський, Харківський і Одеський наукові центри України.
Показник кількісної оцінки ЕГП має одночасно відображати параметри земельного об'єкта, відносно якого визначається ЕГП, сумарну потужність діючих чинників, сумарну відстань між об'єктом і чинниками, що впливають на нього, та наявність транспортної мережі.
Усім зазначеним вимогам відповідає
формула
де Рj(A) — параметр j-го земельного об'єкта; Р(хi) — параметр i-го чинника, що позначається на розвитку земельного об'єкта; Iij — відстань між і-м чинником та j-м земельним об'єктом; аij — кількість транспортних шляхів з і-м чинником та j-м об'єктом.
Розрахований за наведеною формулою показник ще не розкриває вигідності чи невигідності ЕГП земельного об'єкта. її можна визначити лише порівнянням розрахованого за формулою показника ЕГП з показником іншого аналогічного об'єкта або нормативним. За інших однакових умов ЕГП географічного земельного об'єкта буде вигіднішим, якщо: на нього впливає більша кількість чинників; він близько розташований до чинників, що впливають на нього; сумарна потужність цих чинників вища за потужність цього земельного об'єкта; земельний об'єкт і чинник з'єднуються більшою кількістю транспортних шляхів.
Оцінку ЕГП (в балах) конкретного землекористування можна визначити за формулою
де Бbi — зведений бал віддаленості і-го землекористування; БTi — зведений бал забезпеченості транспортними шляхами (з урахуванням якості) і-го землекористування;
Де -Вmin — мінімальна середня віддаленість, км; Всрі — середня віддаленість і-го землекористування, км.
Середню віддаленість і-го землекористування, км, визначають за формулою
де Вi1 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від пунктів приймання і переробки молока, км; Вi2 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від пунктів приймання і переробки м'яса, км; Вi3 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від пунктів приймання і переробки зерна, км; Bi4— віддаленість сільськогосподарського землекористування від найближчої залізничної станції, км; Ві5 — віддаленість сільськогосподарського землекористування від районного центру, км. Зведений бал віддаленості
де Зtі — забезпеченість транспортними шляхами з урахуванням якості їх покриття, км/тис.км2; Зтmin— мінімальна забезпеченість транспортними шляхами з урахуванням якості їх покриття, км/тис.км2;
де Dі — загальна довжина транспортних шляхів з урахуванням їх якості; Рi — площа і-го сільськогосподарського землекористування;
де Dт1 — довжина транспортних шляхів з покриттям удосконаленого типу, км; DТ2 — довжина транспортних шляхів з покриттям перехідного типу, км; Dт3 — довжина ґрунтових шляхів, км; 1,6; 1,2; 1,0 — коефіцієнти якості покриття доріг відповідно удосконаленого типу, перехідного типу, ґрунтових.