9.2. Методика складання проектів формування (зміни) меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад

Проекти формування меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад склада­ються з метою створення територіальних умов для самостійного

розв’язання територіальними громадами та їх органами всіх питань місцевого життя, враховуючи інтереси населення, що проживає на цих територіях, на підставі законодавства України та повної еконо­мічної самостійності.

Межі території сільських, селищних і міських рад установлю­ються одночасно в межах усієї області або адміністративного райо­ну, в адміністративному підпорядкуванні яких є рада.

Межування району на території сільських, селищних і міських рад проводиться, як правило, по межах землеволодінь і землекорис­тувань та чітко виражених контурах або існуючих урочищах.

Межа території сільської, селищної або міської ради визначаєть­ся з використанням техніко-економічного обґрунтування розвитку сіл, селищ, міст.

Територія сільської, селищної або міської ради формується із земель усіх без винятку землеволодінь і землекористувань. До її складу вхо­дять землі всіх категорій, незалежно від їх цільового призначення.

Проекти формування меж міст погоджують обласні ради, обласні державні адміністрації і затверджує Верховна Рада України.

Проект формування меж території сільських і селищних рад по­годжують районні державні адміністрації, районні ради і затвер­джує обласна рада.

Роботи, пов'язані з формуванням меж території сільських, сели­щних і міських рад, виконують у такому порядку:

• підготовчі роботи;

• розроблення схем формування території сільських, селищних і міських рад у межах адміністративних районів;

• розроблення проектів формування меж території сільських, се­лищних і міський рад;

• погодження та затвердження проектів формування меж;

• виготовлення проектної документації;

• перенесення проектів у натуру (на місцевість).

9.2.1. Підготовчі роботи

Формування меж території сільських, селищних і міських рад передбачає розроблення схеми землеустрою адміністративного ра­йону.

Схеми землеустрою мають містити:

♦ аналіз стану використання території адміністративного району та функціонування систем розселення;

♦ аналіз намірів і потреб використання окремих територій, ви­ значених у загальнодержавних програмах соціального, економічно­ го розвитку, програмі використання й охорони земель та генераль­ ній схемі планування територій;

за течією річок відносно промислових та сільськогосподарських під­приємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у навколишнє природне середовище шкідливих та неприємних за за­пахом речовин. У межах сельбищних зон розміщується переважно житлова та громадська забудова, яка повинна мати зручний зв'язок з місцями прикладення праці, центром міста і рекреаційними об'єктами.

На території сельбищної зони виділяють ділянки першочергового житлового будівництва, які мають розміщуватися поблизу існуючих інженерних мереж, магістральних транспортних комунікацій. Буді­вельна місткість цих ділянок має бути достатньою для розміщення очікуваних у період першої черги обсягів будівництва та заділу на наступні 1 — 2 роки. Ці ділянки вибирають переважно у районах завершення цілісних структурно-планувальних утворень або у складі першої черги будівництва нових районів. При кількох варіан­тах можливого розміщення житлового будівництва на основі ком­плексного оцінювання та порівняння окремих ділянок з урахуван­ням витрат на їх освоєння або реконструкцію визначається оптима­льний варіант. В окремих випадках порівнюють також експлуата­ційні витрати на інженерне обладнання, інженерну підготовку те­риторій і транспортне обслуговування.

Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зруч­них транспортних і пішохідних зв'язків із сельбищними зонами. Промислові території, на яких знаходяться підприємства з великим вантажообігом, розташовуються поблизу залізниць і портових спо­руд з обладнанням необхідних під'їзних колій. Для розміщення (або розширення) водомістких виробництв важливо враховувати умови їх водопостачання. За потребою в джерелах водопостачання ділянки поділяються на чотири групи з потужністю (мінімальні середньомі­сячні витрати води): І — понад ЗО м³ на добу; II — 10 - ЗО; III — 5 - 10; IV — 1,5-5 м³ на добу. Групи І і II використовують для роз­міщення великих водомістких промислових підприємств, III і IV — для підприємств середньої та невеликої водомісткості.

У межах комунально-складських територій виділяються ділянки для розміщення складів і комунальних підприємств, які пов'язані із зовнішнім транспортом.

Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території при­родних комплексів міста, тісно пов'язуються з сельбищними терито­ріями та зеленою зоною приміської зони.

Розсадники та відповідні господарські підприємства, організації,

установи, а також ділянки колективних садів та городів розміщують переважно на територіях приміської зони, за межами резервних те­риторій на відстані транспортної доступності до місць проживан­ня — 1,5-2 год.

Залежно від комплексу містобудівних умов, серед яких особливу роль відіграють природні чинники, розмір та народногосподарський профіль, історичні особливості планування та забудови міст, існу­ють різні підходи до розміщення основних функціональних зон.

У сейсмічних районах потрібно враховувати сейсмічне мікрора­йонування з використанням під житлову забудову ділянок з мен­шою сейсмічністю.

Комплекс зазначених умов і наведених у табл. 9.1 вимог має ві­добразитися у схемі функціонального зонування землекористуван­ня території міста як у складі проектів землеустрою з упорядкуван­ня території міста, так і у складі його генерального плану.

Структуризація землекористування міста спрямована на ство­рення відкритої територіальної системи землекористування, яка складається з міста-центру системи розселення (агломерації), про­мислового та зеленого поясу і приміської зони.

Роль і функції земель у межах населених пунктів, а особливо в містах, у суспільстві визначаються тим, що ці землі призначені для забезпечення різноманітних видів життєдіяльності людей. З метою оптимізації землекористування проводять його структуризацію по функціях землі.

Структуризація функціональних типів землекористування міст має три типи моделей: радіальну (радіально-кільцеву), лінійну та змішану, які зумовлені транснортно-планувальним каркасом — го­ловними міськими транспортними магістралями, мережею звичай­ного і швидкісного міського та зовнішнього транспорту, головними планувальними осями та вузлами.

Транспортно-планувальний каркас формується на основі мінімі­зації витрат часу на пересування населення від місця роботи. При цьому слід уникати транзитного руху через центр та житлові тери­торії міста, передбачати обвідні автомагістралі-дублери та швидкіс­ні автомобільні дороги, організовувати лінії швидкісних видів транспорту (у найзначніших містах — метрополітен, швидкісний трамвай, електрифіковані залізниці).

Одним із основних завдань структуризації є забезпечення опти­мальних функціональних зв'язків між місцями розселення, при­кладення праці та рекреації, установами громадського обслугову­вання з урахуванням частоти їх відвідування та попиту населення (у тому числі ринкового), а також утворення підвалин дохідної еко­номіки й екологічної безпеки землекористування міста.

Структура землекористування міста має формуватися за прин­ципом ієрархічної побудови.

У найзначніших, значних і великих містах виділяють три ієрар­хічних рівні структури землекористування — локальний, районний (зональний), загальноміський, в інших містах — локальний та загальноміський, яким відповідають певні елементи сельбищної сис­теми землекористування.

Кількість, розмір, межі зон типів землекористування та органі­зація основних елементів сельбищної системи землекористування залежать від комплексу чинників та умов. До них належать розмі­ри, народногосподарський профіль міста, місце розташування його у плані, ландшафтні особливості, соціально-функціональний склад території забудови, структура форм власності на землю, наявність транспортних зв'язків, загальне архітектурно-планувальне вирі­шення та ін.

На локальному рівні структура типів землекористування міста формується переважно за рахунок монофункціональних одиниць — житлового, промислового, виробничого типів землекористування, які характеризуються певною функціональною, архітектурно-планувальною та соціальною цілісністю.

У межах сельбищної зони залежно від розміру міста та планува­льних утворень виділяють історично усталені типи під сельбищною забудовою, масиви земель нових житлових районів або мікрорайо­нів, групи житлових кварталів або житлових комплексів, які роз­глядаються як один тип землекористування і мають локальне роз­міщення інших (землекористування малих підприємств, офісів, сер­вісно-побутових пунктів тощо).