4. Реорганізація землекористування. Питання організації водойм і обґрунтування проекту розміщення

земельних ділянок розв'язують звичайними методами, як і для інших несільськогосподарських підприємств.

Певні особливості має створення підприємств гірничорудної промисловості. Земельна ділянка, потрібна для організації гірничих робіт, надається в порядку так званого «гірничого відводу».

Сутність гірничого відводу полягає у виділенні частини надр для в промислової розробки покладів корисних копалин, що є в них. При цьому земельна ділянка надається в установленому порядку після проведення гірничого відводу. Розмір і конфігурація земельної ділянки визначаються структурою гірничодобувного підприємства й параметрами гірничого відводу.

Особливість землеустрою зумовлюється характером гірничодобувних підприємств, яким властиві:

• динамічність землекористування в часі й просторі (у потребі |нових земель, у гірничому відводі і звільненні земель у порушеному стані);

• обмеженість терміну користування наданими земельними ділянками;

• значний вплив на навколишнє природне середовище;

• необхідність відтворення спожитих земельних ресурсів (прове­дення рекультивації).

Особливості землеустрою при розміщенні лінійних споруд (залізничних і шосейних доріг, ліній зв'язку, трубопроводів тощо) полягає в тому, що для них:

♦ розробляють проекти відведення земельних ділянок у постійне користування, оренду або власність;

♦ окремо надають землі в оренду на період будівництва;

♦ створюються сприятливі умови їх територіального розміщення, які впливають на ефективність виробництва й використання землі.

♦ ділянки, надані в оренду, підлягають поверненню після відновлення їх первинної родючості.

12.2. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів землеустрою

Територіальне розміщення будь-якого виробництва має велике значення для збалансування різноманітних функцій, які відіграє

земля в суспільстві.

Розрізняють такі функції землі:

1) виробничу, яка полягає у задоволенні потреб суспільства в

продовольстві та сировині для промисловості;

2) соціально-демографічну, призначену для відтворення сільського населення, забезпечення сільського господарства та інших галузей економіки трудовими ресурсами;

4) рекреаційну, яка полягає у створенні умов для відновлення здоров'я і відпочинку міського та сільського населення;

5) просторово-комунікаційну, призначену для надання просторового базису і обслуговування інженерних комунікацій: доріг, лі ній електропередач, зв'язку, водопроводів, нафто- і газопроводів;

6) культурну, яка передбачає створення міським населенням в одному напрямі, а сільським — в іншому, притаманному селу, духовних цінностей, збереження національно-культурних традицій, охорону пам'яток природи, історії і культури, які сконцентровані в містах або в сільській місцевості.

Ефективність матеріального виробництва часто залежить не стільки від його технічного рівня, скільки від правильного розташування. Адже коли інженер проектує балку для перекриття, він ура­ховує, що балка не має бути занадто масивною, бо це призведе до перевитрат матеріалів. Якщо балка виявиться неміцною, перекрит­тя може зруйнуватися, і тоді збиток зросте на 2 - 3 порядки. Проте якщо весь завод зведено не там, де це найвигідніше, то через додат­кові виробничі й транспортні витрати величезні суми втрачати­муться щороку. За певних обставин витрати на спорудження такого заводу можуть виявитися даремними: через помилку щодо місця розташування землекористування підприємство не зможе функціо­нувати беззбитково, що спричинить його закриття.

Окрім того, слід зазначити, що помилкові або малоефективні рі­шення щодо технічного рівня виробництва, його технології та органі­зації можна переглянути і змінити навіть після їх реалізації, а не­правильні рішення щодо розташування землекористування виявля­ються з великими труднощами і ліквідувати помилки в його розмі­щенні після спорудження підприємства взагалі практично неможли­во. Ці обставини визначають роль, яку відіграють питання розташу­вання земельних ділянок для забезпечення ефективності виробницт­ва, і прикладну цінність, яку мають методи їх розв'язування.

Отже, стає зрозумілим, чому в усьому світі до вивчення та розроб­лення проблем розташування залучаються тисячі вчених-земле-впорядників, економістів, статистиків, географів, математиків. З цією метою створено багато спеціальних лабораторій у різних асоці­аціях, в університетах тощо. Так, у ФРН протягом останніх десяти­літь функціонувало 3000 науково-дослідних інститутів, товариств і асоціацій, що займалися питаннями територіального планування та прогнозування.

У зв'язку з цим виникли й успішно розвиваються такі сфери нау­ки, як «просторова економіка», «регіональна наука», покликані ви­вчати різні проблеми розташування продуктивних сил. Широко за­стосовують економіко-математичні методи вивчення розміщення виробництва та ринків збуту готової продукції. Виходить багато книг і різноманітних методичних посібників з вивчення наявного розташування виробництва, з прогнозування його розміщення на перспективу в старих і нових галузях.

Теорія розташування землекористування підприємств довго вважалася на Заході безнадійно відсталою, периферійною галуззю економічного знання. Проте швидка математизація методів вибору місця розташування земельних ділянок промислових та інших під­приємств внесла в ряди економістів пожвавлення: нині відзначають певний пріоритет «просторового» економічного аналізу над «непрос-торовим» та пріоритет теорії розташування над загальноекономіч­ною теорією.

У землеустрої відомо, що між конкретним об'єктом і місцем його розташування є певний зв'язок (взаємозалежність), а також те, що на вибір місця розміщення впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, а з іншого — особливості території, де земельна ді­лянка розташована чи розташовуватиметься. З розвитком теорії та

поглибленням аналізу було знайдено третю групу причин, які виливають на локалізацію, але безпосередньо не належать ні до земельної ділянки об'єкта, що розташовується на ній, ні до території (зокрема, чинник часу). Всю сукупність аргументів, щодо якої роль функції відіграє вибір місця розташування об'єкта, почали називати чинниками розташування. Щодо об'єктів господарювання, то чин­ники розташування продуктивних сил — це сукупність територіально нерівнозначних ресурсів, при використанні яких проявляється залежність між певним об'єктом розташування і територією, яка в підсумку визначає оптимальну (раціональну) з погляду вибраних критеріїв та поставленої мети локалізацію об'єкта.

Засновник вчення про чинники А. Вебер використовував у своїх моделях три основних чинники, що формалізують працю, сировину та транспорт і один неформалізований — ефект агломерації. З роз­витком такої концепції кількість чинників, які враховуються, знач­но збільшилася.

Сучасні регіональні дослідження, проведені з використанням | ЕОМ, дали можливість залучати до сфери аналізу дуже багато чинників. Так, американська фірма «Дженерал електрік» при визначенні групи:

Економічні чинники:

1. ♦ капітал (здебільшого змінний);

♦ праця (кількість, якість, ставки зарплати, профспілки, законодавство про працю, прожитковий мінімум); ♦ паливо та енергія (нормування); ♦ земля (рента); ♦ оподаткування (розміри);

• банківська справа (відсоток, облікові ставки, банківські операції);

• будівництво (орендна плата, будівельні витрати);

♦ транспорт (місцеві та віддалені перевезення, тарифи, клас обслуговування, місцевий вантажообіг);

♦ законодавство (федеральне та місцеве);

♦ ринок (коефіцієнт промислової активності).