4.4.2. Метод оцінювання природно-господарського використання земель

Кожне адміністративно-територіальне утворення як територія залежно від ЕГП, площі, рельєфу та інших чинників має багато характерних ознак. Відмінності у природно-господарському ви-

користанні території вивчають, щоб прийняти науково обґрунтова­ні проектні рішення щодо раціонального природокористування і землекористування зокрема. Вчений П.Г. Шищенко вважає, що відмінності оцінюються відносно придатності окремих ділянок те­риторії для встановлення на першому етапі оцінювання потен­ційно можливих видів виробничої діяльності, розселення і орга­нізації відпочинку. Оцінювання вЖдмінностей у використанні зе­мель потрібне для розроблення науково обґрунтованих рекоменда­цій щодо комплексного планування економічно доцільного і еко­логічно безпечного землекористування з урахуванням усіх компо­нентів, зокрема земельного фонду для сільського і лісового госпо­дарства, промислових підприємств, населених пунктів, транспор­ту, водойм.

Різні види антропогенного навантаження на територію (сільсько­господарське, промислове, призначене для заселення, рекреаційне та ін.) призводять до небажаних змін у ландшафтах, їх виправлен­ня або запобігання їм потребує значних витрат. Водночас слід ура­ховувати здатність ландшафтів до певної стійкості, тобто здатність природної системи врівноважувати (або сприяти врівноваженню) негативні наслідки антропогенного впливу.

Конкретні показники антропогенного навантаження на терито­рію розраховують для розроблення заходів щодо її впорядкування на всіх регіональних і місцевих рівнях. Рівень і напрям антропо­генного впливу, відповідну реакцію ландшафтів на різні види ан­тропогенної діяльності можна оцінити в динаміці природно-господарського використання території.

Для оцінювання впливу складу угідь на екологічну стабільність агроландшафтів та сільськогосподарське землекористування засто­совують таку систему екологічних показників:

• коефіцієнт екологічної стабільності агроландшафту (землеко­ристування);

• індекс продуктивності агроландшафтів;

• коефіцієнт агроландшафтного навантаження.

Оцінювання впливу складу угідь на екологічну стабільність те­риторії, стійкість якої залежить від сільськогосподарської освоєності земель, розораності та інтенсивності використання угідь, проведен­ня меліоративних і культуртехнічних робіт, забудови території, ха­рактеризується коефіцієнтами екологічної стабільності ландшафту до і після освоєння проекту землекористування.

Значення коефіцієнтів оцінювання екологічних властивостей зе­мельних угідь розраховують, використовуючи табл. 4.3.

При різному складі угідь коефіцієнт екологічної стабільності те­риторії землекористування розраховують за формулою

де Ki — коефіцієнт екологічної стабільності угідь і-го виду; Si— пло­ща угідь і-го виду; К_р — коефіцієнт морфологічної стабільності рель­єфу (для стабільних територій К_р = 1,0, для нестабільних територій Кр = 0,7, для територій із складним рельєфом диференціюється).

Якщо одержане значення K_ек.ст менше ніж 0,33, то землекористу­вання є екологічно нестабільним, якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то належить до стабільно нестійкого, якщо становить від 0,51 до 0,66, то перебуває в межах середньої стабільності, якщо перевищує 0,67, то територія землекористування є екологічно стабільною.

Ураховуючи, що екологічно стійкі угіддя (ліси, болота природно­го походження, природні луки) створюють навколо себе сприятливе екологічне середовище і добре впливають на довкілля, його флору і фауну, то для встановлення меж зони впливу визначають граничну відстань від екологічно стійкого угіддя до екологічно нестабільної території. Ширину сприятливої екологічної зони ІД) відносно менш стійкого угіддя обчислюють за формулою І. Риборські і Е. Гайсе:

де S — площа угідь, га; К_е — коефіцієнт екологічного впливу угіддя на навколишні землі.

У процесі землевпорядного проектування такі розрахунки потріб­но проводити по всіх екологічно стійких угіддях, наносити на пла­нову основу межі екологічно нестабільних територій. Для таких те­риторій розробляють додаткові екологічні заходи, насамперед орга­нізаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні і гідротехнічні із захисту земель від ерозії, а також природоохоронні; комплекс ро­біт, пов'язаних із підвищенням родючості ґрунтів. Індекс продуктив­ності агроландшафтів (або їх частини) з урахуванням «регіонально­го» ефекту визначають за формулою

де К_пр = 0,1...0,2 — коефіцієнт збільшення продуктивності угідь унаслідок «регіонального» ефекту; 5 — площа агроландшафту, га; ^^_^ —загальна довжина меж екотонів.

Коефіцієнт антропогенного навантаження (К_а._н) характеризує, наскільки великий вплив діяльності людини на стан довкілля, у тому числі на земельні ресурси:

де S — площа земель з відпо­відним рівнем антропогенного навантаження (вимірюють за 5-бальною шкалою). Ступінь антропогенного навантаження оцінюють за шкалою, наведе­ною в табл. 4.4.

Результати оцінювання ан­тропогенного впливу природно-господарського використання земель у межах територій областей наведено в табл. 4.5.

За даними табл. 4.5, найвище антропогенне навантаження на землекористування у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській областях (К_ан =3,7... 3,8). У цих самих областях екологічно нестабільне землекористування (К_екст = 0,28...0,29).

Дані для оцінювання антропогенного впливу природно-господар­ського використання території адміністративних областей України подано в табл. 4.6.

За даними табл. 4.6, найвища сільськогосподарська освоєність (0,88-0,81) земель у Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Дніпропетровській, Одеській, Херсонській областях. До них набли­жаються Полтавська, Харківська, Донецька, Вінницька області. У Закарпатській та Івано-Франківській областях цей показник найниж­чий (відповідно 0,37 і 0,46). Розораність сільськогосподарських угідь найвища в Кіровоградській області, а найнижча в Закарпатській.

За лісистіст ю помітно виділяються Закарпатська та Івано-Франківська області, в яких індекси лісистості найвищі (відповідно 0,49 і 0,40). У Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській і Херсонській областях вони в 14 - 49 разів нижчі (від 0,01 до 0,03).

За часткою урбанізованих та індустріальних територій співвід­ношення максимального (Донецька область) та мінімального (Волинська, Рівненська, Херсонська, Черкаська та інші області) показ­ників більш ніж трикратне.

Показники щільності господарської діяльності використовують для обґрунтування питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також природно-господарської збалансованості. Розрахунки показу­ють прямий зв'язок між рівнями залучення територій адміністрати­вних областей у господарський обіг, рівнем територіальної концент­рації промисловості та кількістю викинутих невловлених речовин на 1 км² (табл. 4.7), а також водоспоживання в кожній адміністра­тивній області України (табл. 4.8).

Процес територіальної концентрації промисловості має регулю­ватися раціоналізацією структури землекористування, поліпшен­ням екологічної ситуації і підвищенням доходності землі.