1) Припинити ті використання, які несумісні з існуючими;

2) Досягнути більшої ефективності у використанні земельних ресурсів певної території;

3) Зменшити або унеможливити певні ризики;

4) Зберегти або захистити цінні елементи довкілля.

Доусон подає три мезошкали і макрошкали завдань планування

землекористування:

а) контролювати цілісність розподілу землі серед імовірних використань.

б) досягти певних рівнів виробництва (особливо у сільському господарстві).

в) контролювати змішане використання, щоб забезпечити безпечне та приємне довкілля.

Суспільство визначає потенційну неефективність і неякісність, яка виникає при вирішенні ринкових питань землекористування:

політики проектують процеси, які регулюють рішення землевласників, а землевпорядники, здійснюючи землевпорядне проектування, їх застосовують, ураховуючи при цьому «загальні блага». Цей підхід заснований на передумові існування так званого загального блага, загальносуспільних цінностей.

Для обґрунтування необхідності проектування землекористування навести велику кількість аргументів. Наприклад, зарубіжний вчений Д. Стівен вказує на такі головні збитки внаслідок питаного використання територій:

• нераціональне використання земель сільським господарством;

• Існування землекористування, що призводить до деградації ґрунтів;

• позапланове вирубування лісу без забезпечення лісовіднов­лення

• перевикористання водних ресурсів.

Інший зарубіжний вчений Дудал бачить основний обов'язок проектування землекористування у забезпеченні людства продуктами харчування. Дослідження FАО стосовно майбутнього світових ресурсів продуктів харчування дали такі висновки:

1. У цілому світ має в своєму розпорядженні достатньо землі для постачання продуктами сучасного і майбутнього населення планети.

2. Земельні ресурси нерівномірно розподілені як у межах країн, так і між ними.

3. У країнах, які розвиваються, витрати на виробництво є великими, потрібно обов'язково враховувати проблемність самозабезпечення цих країн.

4. Беручи до уваги деградацію земель, особливо ґрунтів як ресурсу, потрібно дбайливо його охороняти.

5. Існують території, земельні ресурси яких не готові нині забезпечувати проживання населення.

Отже, необхідність ефективнішого землевпорядного проектування як засобу пошуку землекористування значною мірою зумовлена потребою визначення конкретних варіантів використання землі з урахуванням інтересів сучасного та майбутніх поколінь. Землевпорядне проектування здійснюється на конкретних територіях і формує реальні типи землекористування.

2.3.2. Мета і функції землевпорядного проектування

Основною метою землевпорядного проектування є прагнення досягнути загальносуспільного чи громадського інтересу та спланувати землекористування так, щоб урахувати інтереси суспільства, окремих груп чи осіб щодо земельних інтересів та гарантувати без пеку і загальний добробут громадян.

Проектування землекористування охоплює такі аспекти:

1. Економічна ефективність. Рішення щодо моделей чи типів землекористування мають прийматися на економічно обґрунтованих рішеннях.

2. Соціальна узгодженість та справедливість. Вплив заході] проектів землеустрою на окремі соціальні верстви чи групи інтересів має ретельно враховуватися. Вигоди повинні бути не однобокими, а корисними суспільству в цілому.

3. Особиста та суспільна прийнятність. Заходи з організації використання землі мають бути суспільно прийнятні.

4. Забезпечення функції невиснажливого використання природних ресурсів. Екологічний аспект у землекористуванні є головною передумовою землевпорядного проектування, нанесення шкоди навколишньому природному середовищу повинно мінімізуватися, а також мають передбачатися заходи щодо ліквідації спричиненої шкоди.

5. Гнучкість. Стратегія використання земель та стратегії трансформування системи землекористування повинні передбача­ти можливість його пристосування до нових проблем, що виника­ють.

Отже, метою землевпорядного проектування є досягнення ста­лого розвитку територій, економічно обґрунтованих форм викорис­тання землі і простору, узгоджених з довкіллям і суспільними ін­тересами.

Функціями землевпорядного проектування землекористування є:

• соціо-еколого-економічний аналіз існуючого землекористуван­ня та природних просторів;

• аналіз актуальних форм використання землі й простору в їх суспільному зв'язку з урахуванням потенціалу, проблем та конф­ліктів;

• встановлення економічної доцільності, соціальної та природної

погодженості, а також погодження умов із системами землекористування

оцінювання переваг використання землі;

• оцінювання переваг використання землі;

• оцінювання узгодженості різних типів землекористування з багаторазовим використанням землі;

• мінімізація конфліктів використання земель;

• концептуальне обґрунтування заходів;

• розроблення форм використання земель та наслідків їх впливу на довкілля;

• оцінювання соціальних наслідків концептуальних заходів;

• визначення економічних та екологічних наслідків;

• створення концепції та планів дій найбільш ефективного і еколого-безпечного землекористування.

Під час проектування не можна надмірно зосереджуватися лише на одному аспекті, наприклад економічному. Сучасне землевпорядне проектування характеризується:

• демократичністю прийняття рішень;

• інтегруванням;

• комплексністю;

• творчістю;

• провокуючими діями з боку суспільства з метою видалення слабких сторін.

Прикладами реалізації таких підходів у проектуванні землекористування є так звані еко-міста (Базель, Мюнхен, Фрайбург).

Робота творчого землевпорядного колективу, який проектує просторову організацію території і використання земель відповідно до сучасних вимог складається з таких стадій:

• розроблення;

• критики;

• фантазії;

• реалізації ідей;

• затвердження проекту.

Логічну схему проектування як послідовний процес показано на рис.2.7.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій забезпечує

1) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільо­вим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агро-ландшафтів тощо;

2. надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях встановленням особливого режиму та умов використання й охорони земель;

3. встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фон І та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

4. прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному локальному і господарському рівнях;

5. організацію території сільськогосподарських підприємств, І установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сіножате- і пасовищезміни;

6. розроблення і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закиснення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

7. організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охо­роні земель несільськогосподарського призначення;

отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земель­ного кадастру,

2. земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, в процесі землевпорядного проектування має бути знайде­но компромісні рішення щодо конкретного вирішення завдань зем­леустрою, вимог розвитку сталого землекористування і узгодження інтересів держави, громади та власників землі.