8.2.7. Обґрунтування основних природоохоронних рішень щодо зміни цільового призначення земель

Цільове використання земель змінюється в порядку затвердження Проектів землеустрою органами, які ухвалюють рішення про ство­рення об'єктів природоохоронного призначення. З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рос­линного світу, підтримання загального екологічного балансу, відпо­відно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-ХП від 16 червня 1992 р., для окремих земельних територій встановлюється особливий режим охорони, відтворення і вико­ристання природних ресурсів.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду зберігаються

завдяки:

• встановленню заповідного режиму;

• організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

♦ проведенню комплексних досліджень з метою розроблення наукових основ їх збереження та ефективного використання;

♦ додержанню вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розроблення проектної і проектно-планувальної документації, землеустрою, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

♦ запровадженню економічних важелів стимулювання їх охоро­ни тощо.

Територія природних парків визначається за ступенем збереження

• екосистем, можливим рівнем рекреаційного навантаження, різнови­дом фізико-географічних умов, віддаленістю від населених пунктів тощо. Природний парк державного значення має займати в середньо­му від 10 до 100 тис. га, природні парки місцевого значення доцільно організовувати із розрахунку 0,1 га на одного жителя області. Доціль­но, щоб на охоронні території всіх видів припадало не менше ніж ЗО % території парку. Всі охоронні території повинні мати охоронні зони, в яких встановлюється певний режим землекористування приведення в порядок смуг відведення, примагістральних та інших територій землі заповідників повністю вилучаються з господарського кори­стування та іншої діяльності, яка порушує їх режим як на території самого заповідника, так і в межах встановленої навколо нього охоронної зони.

До комплексу заходів щодо охорони важливих компонентів ланд­шафту, який забезпечує естетичну цінність, входять:

• рекультивація порушених земель;

♦ створення належних умов панорамного огляду місцевості при переміщенні.

Основними завданнями охорони рослинності є:

♦ аналіз стану природної рослинності, виявлення видів рослин, які підлягають охороні, виявлення зон з особливими екологічними умовами (підвищеного антропогенного навантаження);

♦ виявлення диспропорції й недоліків у системі лісовідновлення

Збереження цінних, рідкісних і тих, які зникають, видів рослин

забезпечується комплексом заходів правового і біологічного характеру:

• раціональним використанням флори і боротьбою з браконьєрством;

• забороною збирання і псування рідкісних і тих, які зникають видів рослин;

♦ створення заказників. Система заходів щодо боротьби зі шкідниками лісів передбачає біологічні, хімічні та інтегровані методи, а також лісогосподарські заходи.

Пожежна небезпека збільшується в місцях масового відпочинку населення, вздовж доріг тощо. Тут проводять профілактичні заходи Завдання охорони тваринного світу складається з:

• виявлення основних проблемних ситуацій і ареалів на основі проведених обстежень і аналізу та прогнозу стану тваринного світу і складу фауни;

• розроблення рекомендацій щодо підтримання максимально можливого видового і ценотичного різноманіття екосистем, що забезпечує збереження генофонду (під максимально можливим розуміють комплекс видів і асоціацій, які історично склалися на певній території і максимально використовують її екологічну місткість);

• розроблення пропозицій щодо раціонального використання ре­сурсів тваринного світу.

Заходи з охорони природних біоценозів, а також конкретних ви­дів тварин та їх відтворення, поділяють на організаційні, проектні вишукувальні і біотехнічні.

Організаційні заходи передбачають цілий комплекс рекомен­дацій, обмежень і заборон, які регламентують строки, способи, мас­штаби і місця полювання, вилову риби та ін.

Проектно-вишукувальні заходи полягають у зонуванні (органі­зації) території з основних видів використання біологічних ресурсів і містять пропозиції щодо організації мисливських, звірівничих, риб­ницьких господарств, а також заповідників і заказників. Першоряд­ну роль відіграють заповідники і заказники, в яких зберігається весь комплекс умов, що забезпечують нормальне існування і охоро­ну видів та асоціації тварин.

Біотехнічні заходи поділяють на дві категорії: 1) зі збереження і збільшення місткості угідь; 2) з надання прямої допомоги тваринам і поліпшення їх якісних характеристик.

Цільове використання земель рекреаційного призначення визначається на основі класифікації придатності їх для таких цілей. класифікацію земель щодо їх використання для цілей відпочинку Населення і відтворення природної фауни здійснюють на землях, Придатних і непридатних для сільського та лісового господарств. вона дає можливість визначити, якою мірою ці землі можна використовувати для відпочинку населення. Придатність земель для організації зон відпочинку визначається якістю певних видів рекриаційніх ресурсів, використання яких не погіршує довкілля, якість земель, які використовуються в рекреаційних цілях, можна виміряти кількістю днів, упродовж яких відпочивальники використовують одиницю земельної площі для відпочинку. Отже, придат­ність земель розрізняють за інтенсивними і екстенсивними формами відпочинку. При інтенсивних формах відпочинку відносно біль­ша кількість людей може перебувати на одиниці території, тоді як екстенсивна форма відпочинку потребує відносно більших територій на одну людину.

Метою класифікації є визначення якості і кількості земельних ресурсів, які можна використати в цілях відпочинку. Залежно від Можливої інтенсивності використання в цілях відпочинку виділяють сім класів земель.

клас І. Землі можна високоактивно використовувати в рекреаційних цілях упродовж року для однієї або кількох інтенсивних форм відпочинку (популярні ландшафти або схили гір, хвойні ліси).

клас II. Землі можна високоактивно використовувати впродовж рику для однієї або кількох форм відпочинку.

клас III. Землі можна помірно активно використовувати для відносно інтенсивних форм відпочинку.

клас IV. Землі придатні для середньоактивного використання («продовж року при екстенсивних формах відпочинку.

клас V. Землі придатні для середньо низького використання впродовж року при екстенсивних формах відпочинку.

клас VI. Землі придатні для низького використання впродовж року при екстенсивних формах відпочинку.

клас VII. Землі практично неможливо використовувати в рек­реаційних цілях.

таблиця 8.11. Критерії і виділення інженерно-екологічних зон, рекомендований напрям господарського використання земель

Крім класів, у цю класифікацію введено підкласи, які характе­ризують вид можливого використання земель: джерела лікувальних вод; райони для створення сучасних гірськолижних центрів; райони пойних лісів для створення оздоровчих центрів; землі, вкриті привабливою рослинністю; історичні місця і місця доісторичних розкопок; території, придатні для організації кемпінгів у гірських районах; райони, які можна використати для насолоди цікавими формами рельєфу; невеликі водойми і гірські річки; території, підготов лені для відпочинку сімей або інших видів рекреаційного використання (туристичні або мисливські будиночки); райони, які використовують для спостережень у природних умовах за гірськими тваринами; райони різних культурних ландшафтів, які цікаві з соціальної, лісогосподарської, сільськогосподарської точок зору; райони з різноманітним рельєфом, які можна використати для пішохідного туризму, вивчення природи або які становлять інтерес з естетичного погляду; вдалі місця спостереження за краєвидом; різні чинники, які можна використати для цілей відпочинку; береги річок, придатні для пляжів; постійні місця відпочинку в приміських. зонах.

При створенні рекреаційного комплексу в складі парку проводять інвентаризацію земельних ресурсів на предмет їх природної придатності для цих цілей згідно з наведеною класифікацією.

Для визначення першочергових заходів з охорони і використання природних ресурсів парку й прилеглих землекористувань, своєчасного врахування екологічних чинників при визначенні цільового при­значення земель проводять інженерно-екологічне зонування території, щоб виявити найнесприятливіші (критичні), несприятливі, обмежено сприятливі і сприятливі земельні ділянки з метою охорони на­вколишнього природного середовища. Інженерно-екологічні зони одержують інтеграцією покомпонентних схем (після їх суміщення одна з одною) і спеціальних аналітичних схем, які характеризують геохімічну активність ландшафту і його стійкість до фізичних наван­тажень, а також локалізацію антропогенних навантажень. Загальні критерії виділення інженерно-екологічних зон наведено в табл. 8.11. Результати інженерно-екологічного зонування використовують у двох напрямах — як складову інформації про землі при визначенні їх цільового призначення і при оцінюванні екологічних проблем, які виникають на певних територіях (при виявленні проблемних ситуацій, просторової локалізації природоохоронних або протиеро­зійних заходів, визначенні черговості їх виконання). Під проблемною ситуацією розуміють такий локальний стан довкілля або його окремих компонентів і чинників, які в гірший бік відрізняються від нормативних. Гострота проблемної ситуації визначається на основі експертного оцінювання.

На завершальному етапі вирішення цього питання розробляють систему природоохоронних заходів, які характеризуються комплек­сністю, спеціалізацією і цільовою направленістю. Основні принципи охорони і використання різних видів пам'яток природи, історії і культури полягають у наступному:

♦ об'єкти для охорони, а також будь-які заходи з охорони та їх використання слід вибирати з урахуванням цінності пам'яток при­ роди, історії і культури, місця в розвитку культури, композиційної ролі, естетичності довкілля і сучасного стану;

• збереження пам'яток природи, історії і культури передбачає «рахування впливу природно-кліматичних і антропогенних дій, і пов'язані з цим збитки мають бути зведені до мінімуму;

• система охорони і використання пам'яток має бути комплекс­ною, тобто поєднувати інтереси охорони пам'яток і потреби сучасно­го соціально-економічного розвитку, враховуючи, що із господарського використання вилучаються значні площі земель.

Розроблення підрозділу охоплює такі етапи:

♦ вивчення пам'яток природи, історії і культури та їх довкілля на землях природного парку і прилеглих територіях;

• складання переліку пам'яток і їх класифікація з метою охо­рони і використання;

• розроблення пропозицій щодо створення системи охорони і використання пам'яток відповідно до основних принципів охорони.

На аналітичному етапі розроблення підрозділу потрібно най повніше ознайомитися з наявними матеріалами державних органи охорони пам'яток природи, історії і культури археологічних і етнографічних експедицій, краєзнавчих музеїв, архівів, місцевих товариств охорони пам'яток. Наступний етап — обстеження в натурі всіх виявлених пам'яток. При цьому вивчають можливості одночасної охорони природних ландшафтів, збереження яких є необхідної умовою збереження пам'ятки. Найважливіше значення мають там дані про пам'ятки:

1. вид пам'ятки, характер її першочергового значення, вік;

2. ступінь збереження і характер сучасного стану;

3. цінність пам'ятки (історична, наукова, художня, естетична, екологічна та індивідуальна);

4. композиційна роль у природному ландшафті, ступінь збереження зв'язків з ландшафтом і самого ландшафту;

5. умови зорового сприйняття пам'ятки, її доступність і близь кість до основних транспортних ліній, баз відпочинку, санаторії, туристичних комплексів тощо;

6. характер навколишнього природного середовища і ступінь йо­го реального або потенційного впливу на пам'ятку.

Пропозиції щодо просторової організації охорони і використання пам'яток природи, історії і культури полягають у:

• складанні і погодженні з державними органами охорони пам'яток карти-схеми їх розміщення на території природного парку і прилеглих землях;

• розробленні рекомендацій щодо розвитку соціально-культур них і господарських функцій у зонах зосередження пам'яток;

• встановленні меж зон охорони пам'яток і виробленні про­позицій щодо режиму утримання територій, які охороняються. Все­редині зон охорони виділяються підзони регулювання можливого будівництва і охорони природного ландшафту. Підзони охорони природного ландшафту диференціюються за допустимими наван­таженнями і видами антропогенних дій.

Розробляючи пропозиції щодо використання пам'яток природи, історії і культури, потрібно правильно визначити нову функціона­льну роль земельних ділянок, де вони розміщені, з узгодженням цілісної системи природного парку. Форма використання пам'яток природи, історії і культури має відповідати таким вимогам:

♦ нова функціональна структура повинна вкладатися в просто­ рову структуру пам'ятки і природного парку;

♦ нова функція не повинна негативно впливати на збереження пам’ятки;

♦ між новою функцією і художньо-естетичними якостями не повинно виникати невідповідності.

На заключному етапі планують обсяги і послідовність реставра­ційних та інших робіт, пов'язаних із охороною та виконанням нової функції пам'ятки.