3.2.7. База даних автоматизованої системи державного земельного кадастру

Склад інформації, що міститься в кадастрових базах даних, відповідає функціональним завданням, які реалізуються на різних рівнях АС ДЗКУ. Застосування ГІС-технологій і геореляційних моделей баз даних дає можливість інтегрувати у базах даних АС ДЗКУ як семантичну (атрибутивну), так і картографічну (просторову) інформацію.

Для представлення семантичних об’єктів кадастрових баз даних використовують реляційні відношення (таблиці) й термінологію реляційної алгебри. Виділяють об’єктні відношення та відношення-зв’язки. Серед об’єктних відношень розрізняють основні й допоміжні. До основних належать відношення, атрибути яких мають відмінні від “0” значення майже для всіх різновидів даного об'єкта. Допоміжними називають ті відношення, значення атрибутів яких характерні тільки для певної групи різновидів даного об'єкта. До групи допоміжних належать також відношення-класифікатори, відношення-кодифікатори і відношення-довідники. Схема відношення визначається його назвою (комбінація великих літер українського алфавіту) та атрибутами, що знаходяться в круглих дужках і розділені знаком “,”.Як ключовий у Реєстрі земельних ділянок використовують атрибут (кадастровий номер земельної ділянки). Слід зазначити, що при організації баз даних застосовують внутрішні системні коди, які можна використовувати ключові атрибути, але в подальшому при розгляді схем відношень вони умовно опущені. До внутрішньо системної відносять також інформацію про дату заповнення баз даних, про адміністраторів та операторів системи тощо.

Структуру бази даних, описану в термінах мови UML (уніфікованої мови моделювання) у вигляді діаграми класів, наведено на рис. 3.2. Тут база даних кадастрово-реєстраційної системи розглядається як абстрактний клас, що складається з шести реєстрів, представлених у вигляді самостійних класів:

Реєстру територіальних зон;

Реєстру земельних ділянок;

Реєстру будівель, споруд та їхніх частин (у тому числі квартир);

Реєстру власників і користувачів;

Реєстру правових документів;

Реєстру прав та обмежень.

Для визначення обмежень щодо використання конкретної земельної ділянки застосовують засоби ГІС, за допомогою яких встановлюють просторову належність земельної ділянки (чи її частини) до однієї або кількох територіальних зон обмежувального типу з автоматичним формуванням відповідних кортежів у Реєстрі прав та обмежень. Згідно зі статтею 111 Земельного кодексу України державна реєстрація обмеження використання земельної ділянки є обов’язковою.

Реєстр територіальних зон

Під терміном “територіальна зона” розглядатимемо виділений за певними ознаками чи критеріями фрагмент території населеного пункту (або за його межами), який має визначені межі й являє собою сукупність земельних ділянок та їхніх частин. Не виключено, що територіальна зона може знаходитися і в межах однієї земельної ділянки (відносно великих розмірів). Територіальні зони характеризуються єдністю умов використання та забудови і можуть бути різного функціонального призначення. Територіальні зони мають чітко визначений юридичний характер і ті обмеження, які вони встановлюють щодо використання та забудови земельної ділянки в її межах, і є обов’язковими для реєстрації у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно із Цивільним і Земельним кодексами України, Законами України ”Про охорону культурної спадщини”, “Про охорону земель”, “Про екологічну мережу України” та іншими законодавчими актами до територіальних зон обмежувального типу належать такі:

охоронні зони;

зони санітарної охорони;

санітарно-захисні зони;

зони особливого режиму використання земель;

зони прибережних захисних смуг;

зони з несприятливими для будівництва інженерно-геологічними умовами;

зони дії сервітутів;

“червоні” лінії.

Статтями 54 і 112 “Земельного кодексу України” (далі ЗКУ) передбачено створення охоронних зон навколо особливо цінних природних об’єктів, об’єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів. Обов’язковими є також охоронні зони вздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їхньої експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їхнього негативного впливу на людей і довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти.

Відповідно до статей 48 і 113 ЗКУ навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні й водоочисні споруди, водоводи, об’єкти оздоровчого призначення та інші, для їхньої санітарно-епідеміологічної захищеності створюються зони санітарної охорони.

Санітарно-захисні зони (ст. 114 ЗКУ) створюються навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови.

Зони особливого режиму використання земель згідно зі статтями 77 і 115 ЗКУ створюються уздовж державного кордону України й навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

Статтею 72 ЗКУ на земельних ділянках приаеродромних територій земель авіаційного транспорту передбачається особливий режим їх використання. Відповідно до статті 63 ЗКУ для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження й руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання, які надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

З метою охорони водних об’єктів від забруднення і засмічення статтею 60 ЗКУ передбачено встановлення прибережних захисних смуг по берегах річок та навколо водойм, ширина яких залежить від величини останніх. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

До територіальних зон несприятливих для будівництва за інженерно-геологічними умовами належать території з неспокійним рельєфом, затопленням та підтопленням ґрунтовими водами, із зсувами, карстами, активними ярами, осіданням, заторфованістю, селями, сейсмічністю.

Межі територіальних зон дії різних видів сервітутів встановлюються шляхом укладання договорів чи іншими правовими документами відповідно до вимог статей 98 – 102 ЗКУ і являють собою зони проходу чи проїзду через земельну ділянку, зони прокладання та експлуатації лінійних інженерних комунікацій тощо.

Особливе місце серед обмежувальних факторів забудови земельних ділянок займають так звані червоні лінії, які, на відміну від територіальних зон, моделюються не площинними об’єктами із замкнутим контуром, а лінійними. Згідно із Законом України “Про планування і забудову територій” “червоні лінії” – це визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів і території іншого призначення”. У містобудівній документації складають план червоних ліній, яким встановлюються межі земель загального користування населених пунктів та єдині умови й обмеження використання земель, визначених для містобудівних потреб, а також визначаються технічні умови для розміщення та утримання інженерно-транспортної інфраструктури.