Контрольні запитання.

1. Яка схематична структура проекту землеустрою сільгосппідприємства чи сільської ради?

2. У чому подібність і відмінність схем землеустрою та охорони земель області чи району і проектів землеустрою сільгосппідприємства або сільської ради?

3. Які головні завдання проектів землеустрою сільгосппідприємства чи сільської ради?

4. Які завдання розв’язуються для проектів встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень у містобудівній і землевпорядній документації?

5. Які головні завдання розв’язуються в проектах створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань?

6. У чому користь для грошової оцінки проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування (встановлення) в натурі (на місцевості) вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок та державних актів?

Частина 2. Нормативна грошова оцінка земель глава 5. Сфери застосування нормативної грошової оцінки

Сфери застосування нормативної грошової оцінки земель визначаються українським законодавством (Земельний кодекс, Закон України "Про оцінку земель") і методиками нормативної грошової оцінки земель різних категорій, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Нормативну грошову оцінку земельних ділянок використовують для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників і механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Розглянемо найпоширеніші на даний час сфери застосування грошової оцінки земель  оподаткування та оренду, а також механізми індексації оцінки.

5.1. Оподаткування земель

В Україні оподаткування встановлюється і регулюється відповідно до Закону України "Про систему оподаткування". Встановлення, скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Земельний податок є складовою загальної системи оподаткування. У статті 1 Закону України "Про плату за землю" наведено таке визначення: "Податок  обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками". А в статті 2 сказано, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів  учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах (стаття 6 Закону): для ріллі, сіножатей та пасовищ  0,1; для багаторічних насаджень  0,03.

Згідно із звітами Держкомстату України земельний податок становить 25% (певні коливання пов'язані із щорічними змінами законодавства) загальних надходжень до державного бюджету.

До 2001 року надходження від земельного податку розподілялися таким чином: 80% коштів направлялося до державного бюджету, 20%  до місцевих за місцем збору земельного податку. Тепер усі 100% коштів, які надходять від земельного податку, залишаються у місцевих бюджетах, що більшою мірою відповідає усталеній практиці розвинутих країн.

За своєю природою земельний податок є платою за використання природних (земельних) ресурсів. Земля набуває певної вартості завдяки місцерозташуванню, якісним показникам, фізичному та хімічному складу чи іншим унікальним властивостям. Тому саме та територіальна громада, яка проживає і веде господарську діяльність на тій чи іншій території, має право розпоряджатися грошовими потоками, які формуються від використання її земель.

Земля є "суспільним об'єктом". У статті 14 Конституції України сказано "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Тобто, незважаючи на можливість перебування у різних формах власності, вона залишається національним багатством, навіть якщо належить конкретному власникові, залишаючись загальним надбанням, і створює можливість визначення землі як об'єкта оподаткування. Земля при її використанні має створювати, насамперед суспільне багатство, а потім вже підвищувати добробут конкретного власника.

Податок призначений для перерозподілу прибутку, який створюється від використання корисних властивостей землі на благо всього суспільства або територіальної громади, що чітко визначено статтею 3 Закону України "Про плату за землю": "Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів".

Із наведеної статті випливає зміст наступної, де сказано, що розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Отже, земельний податок формується за об'єктивними ознаками. Його неможливо знизити або підвищити за рахунок господарської діяльності, що спонукає власника використовувати свою власність найефективніше. Фактично даний принцип спрямований на перерозподіл диференціальної ренти, яка залежить від конкретних властивостей ділянки. Це можна проілюструвати таким прикладом. Два господарі мають однакові земельні ділянки. Один веде господарство ефективно й одержує прибуток, а другий господарює недбало і має збитки. Згідно із Законом вони платять однаковий податок, оскільки стягування більшого податку стимулювало б безгосподарність.

Не треба плутати оподаткування однакових земельних ділянок з однаковим функціональним призначенням. Другим принципом, який закладено в систему оподаткування земельних ділянок, є перерозподіл абсолютної ренти від цільового використання земельної ділянки.

Загальновідомо, що різні види діяльності створюють різні умови для виникнення та обігу капіталу (землеробство, промисловість, банківська діяльність тощо). Надприбуткові види діяльності мають оподатковуватися за іншими ставками податку, ніж малоприбуткові. Такий підхід у цілому сприяє формуванню нормальних економічних стосунків у країні й підвищує ефективність використання земельних ділянок, оскільки в кінцевому підсумку всі кошти, одержані від земельного податку, направляються на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, проведення земельної реформи, розвитку інфраструктури населених пунктів й інші сфери, визначені законодавством.

Слід пам'ятати, що земельний податок має властивість змінюватися не тільки в просторі, але й у часі. В Законі "Про плату за землю" сказано, що ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Тобто щорічно здійснюється індексація ставок земельного податку з метою приведення його розмірів у відповідність із реальним станом економіки країни.