Укрупнені показники витрат на будівництво інженерних мереж

(тис. грн на 1 км)³

Діаметри трубо­проводів, мм	Водо­поста­чання	Каналіза­ція, господар­сько-фекальна	Зливова каналіза­ція	Газопос­тачання	Теплопос­тачання
100	105,6	-	-	56,3	513,8(150 мм)
200	161,9	126,7	119,6	98,5	640,5
400	274,5	154,8	147,8	222,3	1231,7
600	450,5	253,4	246,3	394,1	1801,8
800	506,8	351,9	330,8	457,5	2252,3
1000	703,8	499,7	478,6	-	2885,7
У серед­ньому	161,9	126,7	119,6	98,5	1231,7

У середньому

ЛЕП повітряні	ЛЕП кабельні	Телефонні інженерні мережі	Мережі радіозв'язку	Кабельне телебачення
29,2	53,36	5,49	0,73	38,44

Часто в процесі розрахунку відновної вартості елементів інженерної інфраструктури постає питання про включення, або не включення окремих споруд до розрахунку. В першу чергу це стосується інфраструктури виробничих підприємств, які повністю, чи частково обслуговують сельбищну забудову, а також тих об'єктів інфраструктури, які обслуговують населений пункт, але територіально розташовані за його межами.

Якщо об'єкт інженерної інфраструктури (ТЕЦ, очисні споруди, насосна станція тощо) розташований в межах майданчика виробничого підприємства і обслуговує лише виробничі потреби даного підприємства, то такий об'єкт разом з відповідними магістральними мережами до розрахунку не приймається. У випадку, коли потужності об'єкта лише частково задіяні на потреби комунальної інфраструктури (насамперед для обслуговування сельбищної забудови), частину відновної вартості об'єкта разом із магістральними мережами слід включати до розрахунків загальної вартості інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту. Частка (відсоток) встановлюється фахівцями на основі вивчення відповідних даних, наданих підприємством.

Безумовно до розрахунків слід включати і об'єкти інфраструктури, які розташовані за межами населеного пункту. Якщо ці об'єкти та їх магістральні мережі обслуговують не один населений пункт, а декілька, встановлюється частка (відсоток) для даного населеного пункту від загальних витрат об'єкту. Така частка може бути розрахована експертним шляхом на основі визначення частки чисельності населення даного населеного пункту у загальній чисельності населення всіх населених пунктів, які обслуговуються даним об'єктом.

Базою для обчислення витрат на освоєння та облаштування в розрахунку на 1 м² є оціночна територія, яка дорівнює площі забудованої території населеного пункту у встановлених межах. Як правило, забудована територія населеного пункту становить 40-50% його загальної площі. Решту території складають землі сільскогосподарського використання (в тому числі сади, городи), землі лісу, водні поверхні тощо. Показник площі забудованих земель може бути взятий із форми Державної статистичної звітності 6-зем (колонки 39-51). Не на всіх забудованих землях з форми 6-зем створюється рентний дохід. Із їх переліку слід виключити землі залізниці та аеропортів, землі, зайняті відкритими розробками, породними відвалами, а також частину земель оборони, які за матеріалами інвентаризації не відносяться до забудованих.

Таким чином, до території, що приймається до розрахунку при визначенні базової вартості слід включати:

землі житлової забудови;

землі промисловості (окрім земель, зайнятих відкритими розробками, породними відвалами);

землі транспорту, зв'язку (окрім земель залізниці та аеропортів);

землі оборони (забудовані ділянки за матеріалами інвентаризації);

землі технічної інфраструктури;

землі комерційного використання;

землі громадського призначення;

землі змішаного використання;

зелені насадження загального користування;

землі відпочинку;

вулиці, набережні, площі;

кладовища;

гідротехнічні споруди;

землі, зайняті поточним будівництвом;

присадибні ділянки (рекомендується виходити із розрахунку не більше 10 соток на ділянку), надані громадянам;

землі сільськогосподарського використання, що не відносяться до сільськогосподарських угідь (дороги, будівлі, споруди).

До території, що не приймається до розрахунку при визначенні середньої вартості слід включати:

сільськогосподарські угіддя (окрім присадибних ділянок);

землі лісів та інших лісовкритих площ;

відкриті землі;

водні акваторії;

землі магістральної залізниці та аеропорту;

землі, зайняті відкритими розробками, породними відвалами;

незабудовані ділянки земель оборони.

Часто виникає запитання щодо правомірності використання даних форми 6-зем, враховуючи недосконалість її структури та неточність, в окремих випадках, її обрахунку. Форма 6-зем на сьогодні є єдиним офіційним документом (окрім генерального плану, в якому наводиться баланс земель населеного пункту), який встановлює розподіл земель населеного пункту на поточний рік. Тому доцільно використовувати у розрахунках середньої вартості саме ці дані.

Наступним елементом для визначення середньої вартості земель населеного пункту є регіональний коефіцієнт Км1, який характеризує залежність рентного доходу від місцеположення населеного пункту у загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва і розселення. Значення коефіцієнту Км1 є добутком коефіцієнтів, які враховують:

чисельність населення, географічне положення,

адміністративний статус населених пунктів та їх господарські функції;

входження в приміську зону великих міст;

наявність у населеному пункту статусу курорту;

входження до зон радіаційного забруднення.

Розрахунок регіонального коефіцієнту Км1 здійснюється із використанням таблиць 1.2-1.5, наведених у Додатку до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Адміністративний статус населеного пункту, його господарські функції та чисельність населення визначається за допомогою табл.1.2, входження в приміську зону великих міст – табл.1.3, наявність у населеному пункту статусу курорту - 1.4., входження до зон радіаційного забруднення – 1.5. Сукупний регіональний коефіцієнт Км1 розраховується як добуток коефіцієнтів, визначених згідно цих таблиць. Теоретично максимальна кількість складових Км1 може бути 4. Із чотирьох коефіцієнтів, які ми використовуємо для розрахунку, 3 мають підвищуюче значення, а один (входження до зон радіаційного забруднення) – є понижуючим. Розглянемо особливості розрахунку кожної групи коефіцієнтів.

Основним критерієм для визначення коефіцієнту на адміністративний статус населеного пункту є його чисельність населення. Як видно із табл.1.2 Порядку всього виділяється 6 значень цього коефіцієнта, в діапазоні від 1,2 (чисельність населення від 20 до 50 тис. чол.) і до 3 (понад 1 млн. чол.). В проміжку між цими коефіцієнтами розташовані інші значення коефіцієнту – 1,4 (міста із населенням від 50 до 100 тис. чол.), 1,6 (від 100 до 250 тис. чол.), 2,0 (від 250 до 500 тис.чол.) та 2,5 (від 500 тис. чол. до 1 млн.).

Коефіцієнт, який враховує місце розташування населеного пункту у приміській зоні великого міста розраховується згідно із табл.1.3. Порядку. Його значення залежить від чисельності населення міста-центра і коливається в діапазоні між 1,1 (населення міста-центра становить 100-250 тис. чол.) та 1,8 (2 млн. і більше). Згадаймо із розділу 6.1 визначення приміської зони. За даними останнього Всеукраїнського перепису населення в Україні налічується 44 міста із населенням понад 100 тис. чол. Значення коефіцієнту для міст України, які утворюють приміські зони наводяться у табл. 7.5.

Таблиця 7.5