Глава 1

Підсумовуючи викладене, можна вважати, що предмет адмі­ністративного процесуального права становить система суспіль­них правовідносини, які виникають між органом владних повнова­жень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами, з іншого, щодо визнання, реалізації і захисту прав і законних інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визна­ченому адміністративним процесуальним законодавством.

1.3. Метод адміністративного процесуального права

У теорії права під методом регулювання суспільних відно­син розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб'єктів правовідносин. В усіх галузях права з регулятивною метою використовуються такі узагальнюючі засоби як приписи, заборони, дозволи. Про­те кожна галузь права послуговується все ж таки сукупністю засобів правового впливу, притаманних тільки для неї¹. Метод правового регулювання визначається предметом, адже що саме конкретний зміст виду суспільних відносин і впливає на обран­ня спеціальних засобів юридичного впливу, підкреслює профе­сор О. П. Орлюк². Це дійсно так. Наприклад: встановлення кола осіб, уповноважених розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення, — статті 213—244¹⁵ КУпАП; забезпе­чення адміністративного позову — ст. 117 КАСУ; заборона від­мови в прийнятті та розгляді звернення, — ст. 7 Закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. та інші норми, пов'язані з реалізацією і захистом прав і законних інте­ресів суб'єктів відносин, сконструйовані та здійснюються пере­важно з допомогою приписів і заборон.

Отже, конкретний зміст відносин щодо розгляду і вирішен­ня індивідуальних адміністративних справ вимагає чіткого і повного правового врегулювання діяльності уповноважених на те компетентних органів та встановлення певної обов'язкової процесуальної форми здійснення цієї діяльності. Під процесу­альною формою, як зазначає А. М. Колодій, розуміють систему

¹ Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т.— М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 295.

¹ Орлюк О. П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 12.

22

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

передбачених процесуальним правом юридичних засобів, від­носин і дій, за допомогою яких урегульовуються всі питання, що виникають в юридичному процесі¹.

Процесуальна форма є невід'ємною стороною адміністра­тивного процесуального права взагалі та адміністративних про­ваджень зокрема. Діяльність органів владних повноважень, їх посадових осіб, а також адміністративного суду, що уособлює зміст і спрямованість діяльності держави щодо реалізації і за­хисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, регулюється як адміністративним та іншими матеріальними га­лузями права, так і нормами адміністративного процесуального права.

Поцесуальна форма характеризується принаймні двома оз­наками: а) виступає як правова форма діяльності органів влад­них повноважень, їх посадових осіб та суду, а також інших суб'єктів адміністративних проваджень щодо розгляду і вирі­шення адміністративної справи; б) утворює врегульований обов'язковий правовий режим провадження у адміністратив­них справах, а також встановлює певний ступінь урегульова-ності та напруженості процедури. Правовий режим охоплює принципи, способи та гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності, а також правовий статус суб'єктів адміністративного процесу.

В процесуальній формі знаходить своє вираження зміст ад­міністративних проваджень. Законодавець встановлює порядок розгляду адміністративних справ, за яким забезпечується від­повідальність держави перед людиною за свою діяльність та утвердження прав і свобод людини. Процесуальна форма:

• забезпечує умови послідовного втілення в життя консти­ туційних принципів державного управління та адміністратив­ ного судочинства;

• створює стабільний, стійкий, юридично визначений ре­ жим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних ад­ міністративних справ;

• містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

• створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встанов­ лення істини, правильне і справедливе застосування закону;

¹ Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 81.

23