Глава 1

няється законом. Проте інформація суспільно значима не може вважатися закритою чи з обмеженим доступом інформацією.

Принцип об'єктивної істини характеризується тим, що орган (посадова особа) або суд, які розглядають адміністративні спра­ви, зобов'язані забезпечити встановлення реальних фактів та дати їм повну, об'єктивну оцінку, з'ясувати всі обставини спра- ', ви, які мають значення для прийняття обгрунтованого рішен­ня. Основними елементами цього принципу є: а) своєчасність розгляду справи; б) всебічність розгляду справи; в) повнота розгляду справи; г) об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; ґ) встановлення істини у даній справі. Цей принцип виключає прояви суб'єктивізму та забезпечує прийняття спра­ведливого рішення.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного роз­гляду справ, законності судових рішень, в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій (ч. 2 ст. 6 Закону «Про судоустрій України», звернення до яких за захистом своїх прав і законних інтересів є доступним будь-кому.

Принцип перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи. Положення ст. 55 Конституції України — кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб — знайшло свій розвиток у низці законодавчих актів. Учасники адміністра­тивного процесу мають право відповідно до чинного законо­давства звернутися у порядку підлеглості до вищого органу (по­садової особи) або до суду на власний розсуд за захистом прав та інтересів з вимогою перегляду рішення в адміністративній справі. Ця важлива гарантія законності і обґрунтованості прий­нятого рішення регламентується ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», гл. 24 «Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення» КУпАП, ст. 393 Митного кодексу України, главами 1 і 2 розді­лу IV Кодексу адміністративного судочинства України, а також роз'ясненням в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 8).

Перегляд — це, по суті, розгляд справи органом (посадовою особою) або судом, які наділені правом скасовувати, змінювати або залишати прийняте рішення без змін. При цьому перегляд справи судом може здійснюватися як у порядку оскарження дій

38

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

чи рішення (постанови) органу владних повноважень, їх поса­дових осіб, так і в порядку оскарження судових рішень шляхом забезпечення апеляційного та касаційного провадження.

Апеляційне провадження в суді вищої інстанції є основним способом оскарження судових рішень, які не набрали чинності. Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунто-наність судових рішень суду першої інстанції в межах апеляцій­ної скарги, однак може провести своє судове слідство, або об­межитись тими матеріалами, які є в справі.

Касаційне провадження є перевіркою законності адміністра­тивних судових" рішень. Судом касаційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. У виняткових випадках, вірніше, у разі перегляду судових рішень за винятковими обставинами, судом касаційної інстанції є Верховний Суд України. В касацій­ному порядку судові рішення першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосу-пання норм матеріального права чи процесуального права.

Принцип обов 'язковості виконання прийнятого рішення. Цей принцип є однією із основних засад, що підкреслює авторитет державної влади і сприяє утвердженню законності. ()бов'язковість рішень надає їм властивості закону в адміністра­тивній справі. Конституція України передбачає, що судові рі­шення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нор­мі відповідає ст. 14 КАСУ, яка встановлює, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. За невиконання судових рішень службовими чи посадовими особами передбачена кримінальна — ст. 382 КК України та адміністративна — ст. 185⁶ КУпАП відповідальність.

Обов'язковість виконання постанови про накладення ад­міністративних стягнень та виконання адміністративного акта, прийнятих уповноваженими органами за результатами розгля­ду адміністративної справи, з дня набрання ними чинності пе­редбачено відповідно до КУпАП — ст. 298, якою встановлюєть­ся що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими ор­ганізаціями, підприємствами, установами, організаціями, поса­довими особами і громадянами. Проте, на відміну від виконан­ня судових рішень, юридичної відповідальності за невиконання постанов про накладення адміністративних стягнень та за не-

39