Глава 5

СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗМІСТ

у державі та необхідність посилення забезпечення суб'єктивних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб потребу­ють нових підходів і наукових досліджень з урахуванням полі­тичних, соціальних, економічних чинників у адміністративно-процесуальній сфері, за допомогою якої мають здійснюватися основні заходи подолання протистояння держави і людини.

5.7. Адміністративна юстиція (судочинство)

Історія розвитку і становлення адміністративної юстиції в Україні пройшла складний і довгий шлях. Адміністративним кодексом УРСР від 12 жовтня 1927 р. (ст. 158) передбачалася можливість оскарження розпорядчих актів управління у разі їх невідповідності закону. У ст. 56 Конституції УРСР 1978 р. за­значалося, що громадяни мають право у встановленому поряд­ку оскаржити до суду дії службових осіб державних і громадсь­ких органів, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють їхні права. Проте лише у 1987 р. з прийняттям закону СРСР «Про порядок оскарження до суду неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права гро­мадян» зазначені гарантії було втілено в життя. На підставі цього закону 25 квітня 1988 р. Цивільний процесуальний ко­декс України було доповнено главою 31-А «Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридич­них чи службових осіб у сфері управлінської діяльності».

Особливий розвиток адміністративної юстиції відбувся піс­ля 1990 р. Значну кількість законів України було доповнено нормами, які передбачали можливість оскарження неправомір­них дій посадових осіб органів виконавчої влади. Відбулося значне зростання кількості розглянутих адміністративних справ у судах, узагальнилася практика їх розгляду. З грудня 1997 р. Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову № 13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рі­шення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян». 28 квітня 1992 р. постановою Верховної Ради України затверджується Концепція судово-правової ре­форми в Україні, а згодом, 22 липня 1998 р., Указом Президен­та України схвалена Концепція адміністративної реформи,

140

якими передбачалося введення в Україні адміністративного су­дочинства та прийняття нових кодифікованих адміністратив­но-процесуальних актів. Ці положення отримали своє реальне втілення в Законі України «Про судоустрій України» від 7 лю­того 2002 р., відповідно до якого судову владу реалізують шля­хом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарсько­го, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. У 2004 р. Указом Президента України від 16 лис­топада утворюються місцеві та апеляційні адміністративні суди, а 6 липня 2005 р. приймається Кодекс адміністративного судо­чинства України.

На думку фахівців, запровадження адміністративної юсти­ції викликане необхідністю посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку держави та відсутність ефективної процедури судового вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин¹. Отже, конституційне універсальне правило «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб» (ст. 55 Конституції України), потре­бує відповідних механізмів його реалізації та контролю з боку судової влади.

Ясна річ, що правосуддя є найбільш удосконаленим засо­бом захисту інтересів, прав і свобод людини, але аж ніяк не єдиним. Певною мірою захист законних прав та інтересів лю­дини і держави, фізичних і юридичних осіб здійснюється орга­нами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, прокуратури. Виходячи з цього, громадянин, юридична особа можуть самостійно обрати спосіб захисту своїх прав, або звер­нутися до вищестоящого органу влади, або після цього, якщо цей орган не задовольнив звернення, — до суду. Проте форму­вання судового контролю випливає із принципу розподілу вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову з метою створення ме­ханізму стримування і противаг, запобігання узурпації влади будь-якою гілкою.

В юридичній літературі і словниках адміністративна юсти­ція визначається як особливий порядок вирішення адміністра­тивно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на

¹ Адміністративна юстиція: Європейський досвід і пропозиції для Украї­ни / Авт.-упоряд. І. Б. Коліушко,Р. О. Куйбіда. — К.: Факт, 2003. — С. 17.

141