Глава 12

Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

До цієї категорії належать спори, які за своєю правовою природою є конституційно-правовими. Тому і процедура роз­гляду таких спорів має певні особливості. У Кодексі адміністра­тивного судочинства визначаються особливості розгляду і вирі­шення цієї групи спорів (статті 172—176 КАСУ), причому з наданням можливості суду розширеного або звуженого тлума­чення положень Кодексу з урахуванням розвитку матеріально­го права про вибори чи референдум¹.

Отже, змістовний (предметний) склад спору — це правове вираження повноважень адміністративного суду щодо розгляду і вирішення окремих груп публічно-правових спорів.

Непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів (судів), крім адміністративного суду, на спірні публічно-правові відносини, визначені законом, є важливою гарантією компе­тентності вирішення справи відповідно до закону. Частина 2 ст. 17 КАС України встановлює, що компетенція адміністра­тивних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1. що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду Ук­ раїни;

2. що належить вирішувати в порядку кримінального судо­ чинства;

3. про накладення адміністративних стягнень;

4. щодо відносин, які відповідно до закону, статусу (поло­ ження) об'єднання громадян віднесені до їх внутрішньої діяль­ ності або виключної компетенції.

Виходячи від зворотного, компетенція інших юрисдикцій­них органів також не може поширюватися на спори, віднесені законом до відання адміністративного суду. Однак питання відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів за­лишається складним. Наприклад, критерієм розмежування між адміністративною та іншими видами юрисдикції є норми, за­кріплені ч. 2 ст. 2 та ч. 2 ст. 4 КАС України, за якими:

а) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи діяльності Конституцією чи законами України встановлено інший поря­док судового провадження;

¹ Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н. В. Александ-рової, Р. О. Куйбіди. - К.: Конус-Ю, 2006. - С. 178.

274

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ

о) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі пуїніічно-правові спори, крім спорів, для яких законом вста-іюшісний інший порядок судового вирішення.

І Іа перший погляд, ніби існує на законодавчому рівні роз­межування компетенції. Однак більш повне вивчення цього питання потребує додаткових критеріїв і ознак. Так, предметом інііїлізу конституційної юрисдикції є нормативні акти, вичерп­ний перелік яких визначено ст. 150 Конституції України щодо іч коїіституційності. Разом із тим, адміністративні суди також уповноважені розглядати правові акти Верховної Ради України, пкіи Президента України і Кабінету Міністрів України, правові икпі Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їх іаконності. Отже, Конституційний Суд України розглядає прикові акти на предмет їх конституційності, а адміністратив­нії і і суд розглядає такі самі акти на предмет законності. Крім гою, адміністративний суд може теж визнавати неконституцій­ними, але інші підзаконні правові акти. В цьому зв'язку для Гни мі і чіткого розмежування повноважень між Конституційним ( удом України і адміністративним судом Пленум Верховного Суду України у постанові «Про застосування Конституції Ук­раїни при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 ііппачив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовую­чи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними ііікоііи чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції Ук-ріїїии, оскільки це віднесене до виключної компетенції Конс-штуційного Суду України.

Певні питання виникають при розмежуванні компетенції і'удіп адміністративної і кримінальної юрисдикцій; адміністра­тивної і цивільної (господарської) юрисдикцій; адміністратив­ної юрисдикції і повноважень громадських організацій, що при застосуванні потребує ретельного вивчення норм ма­теріального права та порівняльного аналізу процесуальних від­носин.

Недотримання правил підвідомчості справ органам юрис-інікційних повноважень (суду) тягне за собою процесуально-правові наслідки, як, наприклад, відмова у прийнятті позовної шини (ч. 1 ст. 109 КАСУ), припинення провадження у справі (ч. І ст. 157 КАСУ) і, врешті-решт, визнання рішення суду не­чинним у зв'язку з порушенням процесуальних норм за проце­суальними ознаками.

275