Глава 1

закону щодо всіх інших правових актів; г) єдність розуміння і застосування законів на всій території України; ґ) рівність усіх громадян у правовому захисті й у виконанні громадянами пра­вових приписів; д) невідворотність юридичного реагування, впливу на осіб за вчинені ними правопорушення; є) здійснення державного нагляду і громадського контролю за дотриманням, виконанням і використання норм законодавства.

Правове закріплення положень про те, що: органи держав­ної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і служ­бові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 9 КАСУ); провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення здійснюються на основі суворого додер­жання законності (ст. 7 КУпАП); процесуальні дії та прийняття рішень уповноваженим суб'єктом здійснюються виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Кон­ституцією та законами України; додержання вимог закону за­безпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом ос­карження встановленими законом способами (ст. 7 КУпАП), підкреслюють специфічність принципу законності. Ця спе­цифічність характеризується наступним: а) усі органи, уповно­важені розглядати адміністративні справи, створюються лише відповідно до закону. Наприклад, порядок утворення судів рег­ламентується ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», утворення адміністративних комісій для розгляду справ про ад­міністративні правопорушення — ст. 215 КУпАП. Законом ус­тановлюються і відповідні повноваження щодо розгляду ад­міністративних справ; б) при застосуванні своїх повноважень чи виконанні своїх обов'язків вони (органи) мають діяти від­повідно до закону. Відоме положення «дозволено все, що не заборонено законом» може бути використане лише громадяна­ми і не може бути застосоване органом владних повноважень чи його посадовою особою. Для органів владних повноважень, їх посадових осіб діє правило «дозволено тільки те, що перед­бачено законом». Отже, рішення або дія, що порушують закон, не мають юридичної сили. Наприклад, не може бути накладене адміністративне стягнення пізніш як через два місяці з дня вчи­нення правопорушення (ст. 38 КУпАП), у протилежному ви­падку постанова про накладення стягнення не буде мати юри­дичної сили; в) у всіх випадках рішення органів владних повно-

34

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

иажень, їх посадових осіб має бути відкритим для перевірки ш-іщестоящим органом, судом чи прокуратурою як за заявою чи скаргою особи, так і з власної ініціативи.

Виходячи з викладеного, принцип законності реалізується шляхом: 1) установлення Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, правових основ діяльності органів владних повноважень, їх посадових осіб, громадян, під­приємств, установ і організацій; 2) створення організаційно-правового механізму, що забезпечує неухильне виконання чин­ного законодавства всіма суб'єктами адміністративного проце­су та установлення процесуальної процедури розгляду мдміністративних справ; 3) закріплення адміністративного, су­дового, апеляційного та касаційного порядку перевірки закон­ності та обґрунтування прийнятих рішень органами владних повноважень; 4) здійснення судового конституційного контро­лю, контролю з боку законодавчої та виконавчої влади, нагляду прокуратури, судового контролю за законністю актів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання, громадських організацій, підприємств, установ і органі­зацій та їх посадових осіб.

Така значна увага до характеристики принципу законності пояснюється тим, що, незважаючи на широке й досить повне дослідження його змісту у філософській, соціологічній, полі­тичній, юридичній літературі та інших наукових джерелах, його значення невичерпне для затвердження вищої соціальної ідеї

справедливості як регулятора суспільних відносин і загаль­нолюдських вимірів права.

Разом із тим, варто звернути увагу на те, що з розбудовою громадянського суспільства відповідним чином поповнюється зміст і якісна сутність засадничих ідей держави. Йдеться про ви­падки, коли процесуальні процедури неврегульовані, нечітко визначені: підвідомчість справ; строки й місце розгляду справи; перелік належних доказів у справі; коло осіб, які можуть бути допитані як свідки, та ін. В умовах такої невизначеності не виключене порушення прав та інтересів громадян чи юридичних осіб. З метою уникнення помилок у правозастосовчій практиці на основі вивчення і узагальнення судової практики, аналізу су­дової статистики Пленум Верховного Суду України та Пленум Вищого адміністративного суду дають роз'яснення з питань за­стосування законодавства, норм процесуального права та органі-

35

«ч,