Глава 12

« адміністративна юрисдикція». Проте і компетенція, і ад­міністративна юрисдикція — це встановлені законом повнова­ження суду, які пов'язані скоріше з визначенням порядку від­правлення правосуддя, ніж з визначенням кола справ віднесен­ня до відання того чи іншого суду.

На наш погляд, інститут підвідомчості науково обґрунтова­ний в юридичній літературі¹, традиційно використовувався за­конодавцем для визначення кола справ, віднесених до відання органів адміністративної юрисдикції (гл. 17 КУпАП). Підві­домчість справ про адміністративні правопорушення) є одним із наукових прийомів (засобів) розмежування компетенції юрисдикційних органів та має практичне значення для розгля­ду і вирішення адміністративної справи.

Поважаючи процесуальні новели у Кодексі адміністратив­ного судочинства України, а також у Цивільному процесуаль­ному кодексі України, вбачаємо за доцільне, з точки зору нау­кового обґрунтування, розмежування повноважень між судами досліджувати з позицій підвідомчості справ.

Підставою розмежування підвідомчості справ між судами та іншими юрисдикційними органами є чотири загальні критерії (ознаки):

а) наявність правового спору чи спору про право у відповід­ ній сфері правового регулювання;

б) суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі;

в) змістовний (предметний) склад спору;

г) непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів (судів) на спірні правовідносини, визначені законом.

Наявність правового спору є обов'язковим критерієм при вирішенні питання щодо підвідомчості справи суду. Для ад­міністративного судочинства це може бути лише публічно-пра­вовий спір, який характеризується наступними ознаками:

1. це — спір про права та обов'язки суб'єктів публічно-пра­ вових відносин у сфері виконавчої влади або місцевого само­ врядування, тобто наявність спірних правовідносин;

2. виникнення такого спору обумовлено наявністю публіч­ но-правового конфлікту, приводом для якого є негативне став-

¹ Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 86; Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Ха-ритонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Араке-лян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 74; Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 461.

268

ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДУ

иення одного із суб'єктів конкретного публічного правовідно-іисння до прийняття, виконання або невиконання закріплених іаконодавством правил поведінки;

3. наявністю права: на захист суб'єктивних прав від будь- нкого незаконного зазіхання чи обмежень; вимагати від дер- жпвних органів дотримуватися, охороняти і захищати гаранто- мппі законом права, свободи, інтереси; звернутися до примусо- иої сили держави для захисту прав і законних інтересів від неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів владних повнова­ жень;

4. імперативністю у правовідносинах та домінуванням пуб­ лічного інтересу в реалізації таких правовідносин. ^г

Отже, публічно-правовий спір — це суперечність між суб'єктами публічно-правових відносин, яка виникає з приво­ду їх прав і обов'язків або визнання правомірності рішень, дій ми бездіяльності суб'єктів владних повноважень¹.

Важливим критерієм визначення підвідомчості справ ад­міністративному суду є суб'єктивний склад осіб, які беруть участь у справі. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Нишачальне рішення у суб'єктному складі мають сторони про­цесу — позивач і відповідач. Позивачем можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти шівдних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень. Фізичні та юридичні особи, які не с суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповіда­чами лише у справах:

1. про тимчасову заборону (припинення) окремих видів або ін-ісї діяльності об'єднання громадян;

2. про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання грома­ дин;

3. про примусове видворення іноземця чи особи без грома­ дянства з України;

4. про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання ('ібори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом (ст. 500 КАСУ). Аналіз норм ст. 17 КАС України показує, що обов'язковою

стороною (у переважній більшості — відповідачем) у публічно-

¹ Посібник для органів місцевого самоврядування щодо застосування Кодексу адміністративного судочинства України // В. В. Кравченко, О. Ю. Ян-'іук, Е. Ф. Демський. — К., 2006'. — С. 14.

269