Г лава 1

П оняття адміністративного процесуального права України

1.1. Соціальне призначення адміністративного процесуального права

Виокремлюючи відносно самостійну царину права, необ­хідно віднайти складові елементи, частини, за допомогою яких установлюється, реалізується і припиняється юридичне регу­лювання відносин, що відбуваються у суспільстві. Відомий російський вчений С. С. Алексєєв, розкриваючи соціальну при­роду загальних дозволів і загальних заборон, зазначає, що пра­во за своєю природою є безпосереднім вираженням, найближ­чим утіленням і провідником економічних та інших глибинних процесів соціального життя¹. Це об'єктивізує право, надає йому значення реального фактора у житті суспільства, забезпечує зв'язок держави і людини. Саме через зв'язок держави і людини професор В. К. Колпаков розкриває соціальне призначення ад­міністративного права, вказуючи на наявність публічного інте­ресу соціальної спільності, що визнаний і задоволений держа­вою шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фік­сації в нормах і встановленні механізму реалізації)².

¹ Алексєєв С. С. Общие дозволений и общиє запретьі в советском пра­ ве. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 209.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 31.

10

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Для України як демократичної держави, яка прагне до за­провадження європейських правових цінностей особливої ак­туальності набувають питання щодо реалізації конституційних прав і свобод людини та створення новітньої правової ідеології. Кардинальна зміна ідеології правової системи, соціального призначення права потребує сучасного оновлення і перегляду єдності та структурного взаємозв'язку норм та інститутів, що утворюють будь-яку систему галузі. Тим більш це стосується публічних галузей права, зокрема адміністративного. Адже ад­міністративне право у сучасному вигляді включає в свою сис­тему інститути адміністративної відповідальності та адміністра­тивного процесу, які на концептуальному та доктринальному рівні недостатньо визначені, наукове обґрунтування їх в юри­дичній літературі не досить переконливе, не беззаперечне та не має чіткої визначеності кола і меж правового регулювання су­спільних відносин.

Відсутність чітко визначеного поняття юридичних кате­горій, принципів, заходів забезпечення прав та інтересів грома­дян на науковому, концептуальному, доктринальному рівні тягне таку саму невизначеність й на законодавчому рівні. Відо­мо, що метод адміністративного права характеризується відно­синами субординації за ознаками «влада—підпорядкування», а відтак конструкція правових норм адміністративного права ви­будована так, що надає державі необмежене право регламенту­вати поведінку громадян, установлює значне коло заборон та притягнення громадян органами державної влади до відпові­дальності. Вбачається, що існування до цього часу в системі адміністративного права інститутів адміністративної відпові­дальності і адміністративного процесу не тільки не забезпечує захисту прав і свобод людини, а навпаки, створює передумови правового, політичного, соціального, ідеологічного обґрунту­вання права держави на самостійне розв'язання питання захис­ту людини в «кращих» традиціях радянських часів органами державного управління. Це саме те, на що розраховує чинов­ник. Він приймає нормативні акти, він встановлює права і обов'язки осіб, він їх розглядає, і у разі порушення — притягає до відповідальності. Такий підхід забезпечує адміністративну систему управління та використання адміністративного ресурсу в суспільному житті.

Конституційні положення, що людина, її життя і здоров'я честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні

11