Глава 20. Правовідносини. Юридичний факт

271

загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмін­ною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.

Іншим прикладом правової презумпції може бути закріплена пре­зумпція розумності і сумлінності учасників цивільних правовідносин у Цивільному кодексі України (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Це означає, що: 1) операції юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, ви­знаються недійсними; 2) учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доводити його недобросовісність має той, хто з таки­ми діями пов'язує певні юридичні наслідки.

Щоб не виникло потреби у розширювальному тлумаченні презумп­цій— ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в нормах права і чітко формулюватися.

§ 19. Правові преюдиції, аксіоми, фікції

Преюдиція (лат. ргеаіисіісіа) — виключення заперечення юридичної вірогідності раз доведеного факту. Це означає, що обставини, які закрі­плені в рішенні Суду або іншого юрисдикційного органу, можуть бути покладені в основу наступного рішення без їх повторного дослідження. Дія преюдиції. не виявляється на стадії розслідування або розгляду юри­дичної справи, коли окремі факти досліджуються вперше, оскільки преюдиції не є способом доказування фактів. Лише тоді, коли суд або інший юрисдикційний орган у попередній справі вже встановив факти (після перевірки й оцінки їх) і закріпив у відповідному документі, вони вважаються преюдиціальними для наступної справи, що розглядається, тобто встановленими, істинними, які не потребують нового доказування. Наприклад, факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили у цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших ци­вільних справ, у яких беруть участь ті ж особи.

Розрізняють адміністративні, кримінально-правові і кримінально-процесуальні преюдиції, які застосовують залежно від їх значення для справи, що розглядається.

Правова аксіома (грец. ахіота) — самоочевидна істина, яка не вимагає доказів і одержує закріплення в нормах права. Завдяки цьому правові аксіоми здобувають регулятивне значення і не можуть бути від­кинуті; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особли­вого змісту і значення. Наприклад, життя і здоров'я людини — вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними у правах; на­род _ джерело влади; встановлений закон повинен дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може наступити лише за вину.

Правова фікція (лат. іїс.іо — вимисел, вигадка) — загальнови­знане і зафіксоване в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як у дійсності вони відсутні. Інститут фікції застосо­вується в праві (його широко використовували ще стародавні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої-небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб'єктивного права (суб'єктивних пра-вомочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках вико­ристовуються штучні (конвенціальні) підстави, щоб одержати відно­сно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї фор­мули зробити необхідні фактичні висновки. Нерідко в нормативних ак­тах фікції виражаються словами «я к б и», «якщо б», «припус­тим о».

Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлума­чення за аналогією — відповідно до принципу справедливості. Напри­клад, положення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) є фікцією, закріпленою в законодавчому акті (постулюється неіснуюче як би існуючим): фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Якщо немож­ливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебу­вання особи, початком його безвісної відсутності вважається перше число місяця, що настає за тим місяцем, у якому були отримані такі відомості; у разі неможливості установити цей місяць — перше січня наступного року. Інший приклад: юридична особа. Перша спроба роз­крити сутність юридичної особи належить папі римському Іннокен-тію IV (Рим XIII в.). Він заявив, що юридична особа — абстрактне правове поняття, безтілесна річ, не здатна ні до вольових, ні до фізич­них дій. І підкреслив, що лише за допомогою фікцій союз осіб штучно приймається за одну особу, тобто юридична особа (колективна особа) не існує в реальності, а є результатом юридичних припущень. Реальни­ми тут є люди, різні форми організаційної поведінки.

На відміну від презумпцій, фікції (як умовно реальні явища) неза­перечні.

Правові преюдиції, аксіоми, фікції необхідні для організованого, стабільного і повноцінного функціонування правової системи суспіль­ства¹⁵.