§ 8. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин — індивідуальні або колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних право­відносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. Наприклад, су­б'єктний склад податкових правовідносин містить у собі дві сторони: платник податків (платник зборів) і держава (в особі компетентних ор­ганів). Суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин є засудже­ний, а також посадові особи й органи, на які покладений обов'язок виконання покарання². Щоб стати суб'єктом правовідносини, потрібно вже бути суб'єктом права.

Види суб'єктів правовідносин:

1) Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

— громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

— іноземні громадяни;

— особи без громадянства (апатриди);

— особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) Колективні суб'єкти (юридичні особи):

— державні органи, організації, установи, підприємства;

— органи місцевого самоврядування;

— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми — вітчизняні, іноземні, міжнародні);

— громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

— релігійні організації;

3) держава і її структурні одиниці: держава; державні утворення у федеративних державах — суб'єкти федерації (штати, землі); у регі­ональних (регіоналістських) державах — політичні автономії; адмініст­ративно-територіальні одиниці;

4) соціальні спільності —- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу, територіальна громада тощо.

Останнім часом з'явилася класифікація суб'єктів права за ознакою вписуваності до особи — юридичної або фізичної: 1) звичайні (типові); 2) незвичайні (нетипові): трудовий колектив; майбутні покоління; ембрі­он людини, заморожений у криогенних установках; біороботи тощо.

§ 9. Правосуб'єктність фізичної особи як суб'єкта (учасника) правовідносин

Правосуб'єктність фізичної особи — це передбачена нормами пра­ва здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декла­рації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і полі­тичні права) записано, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності,

В основі визначення природи правосуб 'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи лежать два критерії:

— вікова характеристика (певний вік);

— зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Види правосуб'єктності фізичної особи:

_Загальна______

— можливість мати права і обов'язки учасника правовідносин (фактичне володіння ними може наступити лише за відомих умов — юридичних

Спеціальна

— можливість здобувати права і обов'язки відповідно до професійної під­готовки і займаної посади {професійна, посадова); виникає при наявності певних умов, наприклад, спеціальні знання, стаж роботи та ін. Спеціаль­ною правосуб'єктністю володіє юридична особа — вона визначається ці-лями і завданнями діяльності, зафіксованими у відповідних статутах_

Галузева

Багатогалузева

— можливість здобувати права і обо­в'язки в галузях права (сімейна, шлю­бна, трудова та ін.); виникає по до-сягненні певного віку_

— можливість здобувати права і обо­в'язки одночасно в декількох сумі­жних галузях права; виникає після досягнення певного віку_

У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій за­гальної, спеціальної (галузевої і міжгалузевої) правосуб'єктності. Право­суб'єктність — юридична передумова для визнання особи носієм відпо­відного правового статусу.

Склад (структура) правосуб'єктності фізичної особи:

— правоздатність;

— дієздатність;

—• деліктоздатність.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність (можливість) особи мати суб'єктивні юридичні права і виконувати су­б'єктивні юридичні обов'язки.

Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Окрім того, у випадках, встановлених законом,, охоро­няються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2. ст. 25 ЦК України від 16.01.2003 р.). В Американській конвенції про права люди­ни від 22.11.1969 р. (вступила в дію в 1978 р.) захищається право на повагу до життя «з моменту зачаття». Конституція Словацької Республі­ки (01.09.1992 р.) проголосила: «Життя людини охороняється ще до її народження» (ч. 1. ст. 15).

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживан­ня, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діямщ здійснювати (використовува­ти і виконувати) суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Правоздатність і дієздатність перебувають у різних вимірах і не є тотожними.Їх особливості:

Правоздатність

Дієздатність

— природна властивість, що виникає з народження; являє собою своєрідне «пра­во на право», яке не може реалізуватися поза відповід­ною поведінкою його влас­ника; — слугує передумовою на­ділення громадянина правом; — має стабільність, незмін­ність і не залежить від віко­вих і особистих якостей лю­дини

— придбана властивість, що виражаєть­ся в готовності особи до здійснення певних дій і вчинків, які передбачені законом і становлять його права і обов'язки: укладати договори (договороздатність), всту­пати в іншого роду правовідносини в ме­жах, встановлених законом; — є правовим інструментом перетворен­ня громадянином свого права в реальність; — залежить від віку, фізичного стану осо­би, інших особистих якостей людини, які з'являються в міру її розумового, фізично­го, соціального розвитку

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліт­тя. Вона передбачає зрілість почуттів, розуму і волі. Формальними критеріями повноліття є такі:

1) досягнення 18-літнього віку;

2) вступ у шлюб до настання офіційного повноліття.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні. Але в ряді галузей права України встановлений різний вік настання дієздатності: конституційне (18 років), адміністративне (16 років).

Цивільний кодекс України (як і Росії) встановлює різні обсяги діє­здатності:

Повна дієздатність (повнолітня особа) — настає з 18 років _

Неповна (відносна) дієздатність (неповнолітня особа): 14—18 років. Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітню особу, що досягла 16 років, цілком дієздатною, якщо вона працює за трудовим договором (контрактом) чи займається підприємницькою ді­яльністю. Оголошення неповнолітньої особи цілком дієздатною (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування на під­ставі заяви зацікавленої особи і письмової згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. У разі припинення трудового договору або припинення підприємницької діяльності повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, що досяг-

ла 16 років, зберігається_

Часткова дієздатність (малолітня особа): від 6 до 14 років_

Повна недієздатність: до 6 років__"

Обмежена дієздатність — установлюється за рішенням суду щодо осіб, які: 1) страждають психічним розладом, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій і (чи) керувати ними; 2) зловжи­вають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами, чим ставлять себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких во-ни за законом повинні утримуватиму скрутне матеріальне становище

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, право-суб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.

Делікт о здатність — здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. Вона нерозривно пов'язана з дієздатністю. У ряді випадків деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній і адміністративній відповідальності підлягають особи, яким до здійснення злочину виповнилося 16 років, а за види злочинів підвищеної соціальної небезпеки вона настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України). Не досягнувши повної дієздатності, ці особи — де-ліктоздатні³.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у мо­мент здійснення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними.