§4. Поняття і ознаки держави

У спеціальній літературі подається безліч визначень поняття держави, що відображають такі її аспекти:

— держава як організація політичної влади;

— держава як апарат влади;

— держава як політична організація всього суспільства.

Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розумін­ня держави як організації політичної влади підкреслює, що серед інших суб'єктів політичної системи вона виділяється особливими яко­стями, являє собою офіційну форму організації влади, причому єдину організацію політичної влади^ що управляє всім суспільством. Держа­ва є основним універсальним акумулятором політичної влади, оскільки має можливість: а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язково­го характеру; б) використовувати спеціальні органи (апарат) для її здій­снення; в) застосовувати примус у разі порушення прав людини.

Водночас політична влада — важлива функціональна ланка дер­жави, але не єдина. Держава як форма організації спільного людсь­кого буття Є органічною системою, що складається з об'єднуючих її елементів: 1) публічна влада як спосіб управління суспільством; 2) си­стема органів, що здійснюють владу; 3) народ — об'єкт державного владарювання; 4) державна територія як матеріальна основа держави; 5) юридичні засоби управління суспільством, що разом з іншими соці­альними нормами підтримують їх спільне існування, правовий порядок, регулюють поведінку і зберігають цілісність. Тому недоцільно зводити поняття держави винятково до організації політичної влади або держав­ної влади.

Із зовнішньої сторони держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат публічної влади, тобто система представницьких, виконавчих і судових органів. Розгляд дер­жави через безпосереднє втілення політичної влади в апараті системі державних органів також цілком не розкриває цього поняття при тако­му розгляді не враховується діяльність системи органів місцевого са­моврядування, а також інших елементів держави.

Держава є особлива політична реальність, насамперед союз об'єд­нань людей, а не система органів публічної влади, апарата управлін­ня проти насильницької зміни влади в державі, усвідомлення суспільством переваги порядку і стабільності перед порушенням загальновизнаних норм, захопленням влади силою. Є дві позиції в розумінні легітимності влади:

1) ліберально-демократична пози­ція полягає у визнанні влади, що сформувалася в результаті демократичних процедур; 2) прагматична позиція віддає перевагу владі не стільки виборній, скільки здатній опа­нувати складною ситуацією і підтримувати в суспільстві порядок. Розкриваючи смисл поняття «держава», варто підве­сти його під таке родове поняття, як політична організація. Якщо дер­жаву до середини XIX століття можна визначати як політичну організа­цію пануючого класу, то пізніша, і особливо сучасна держава — це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто вла­дою, заснованою на примусі, а цілісною організацією суспільства, що виражає й охороняє суспільні солідарні інтереси, забезпечує організо­ваність у країні на підставі економічних і духовних чинників, реалізує головне, що дає людям цивілізація, — народовладдя, економічну сво­боду, свободу автономної особи. Ознака примусу, що характерна для недемократичних держав, у цивілізованій державі є субсидіарною, до­поміжною.

Визначити загальне поняття держави, яке б відображало усі без ви­нятку ознаки і властивості, характерні для кожного з його періодів ,у минулому, сьогоденні і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, пуб­лічна влада.

Держава (лат. imperium, civitas) — це суверенна політико-територіальна організація соціально неоднорідного суспільства (населення), що має публічну владу, яка здійснюється спеціальним апаратом управління та апаратом примусу на основі юридичних норм, котрі забезпечують узго­дження соціально-групових, індивідуальних і суспільних інтересів.

Виділення індивідуальних і суспільних інтересів, що підлягають за­безпеченню державою, як правило, не викликає заперечень. Дещо інше відношення до акцентування на соціально-групових інтересах. Тим ча­сом, воно заслуговує на увагу і прийняття. Держава розглядається"] в поєднанні з громадянським суспільством як його політична організа­ція. А громадянське суспільство неоднорідне і складається з різних со­ціальних груп. Ці соціальні групи виробляють власні правила і норми поведінки, створюють комбінації правових квазіпорядків, що вступають у складні відносини з державним правовим порядком. Наведемо слова папи Іоанна Павла II, сказані в енцикліці Centesimus Annus (1991): «Суспільне буття людини не вичерпується державою, воно реалізується і в різних групах, від сім'ї До економічних, соціальних, політичних і культурних груп, кожна з яких має власну автономію».

Забезпечити узгодження суспільних інтересів повною мірою немож­ливо без забезпечення соціально-групових інтересів. Інтереси інших соціальних груп з урахуванням інтересів суспільства й особи в цивілі­зованій державі має забезпечувати та соціальна група, що знаходиться при владі. Держава, як виразник суспільних інтересів, у будь-якому випадку виявляє соціально-групові інтереси, а вони не завжди збіга­ються з інтересами кожної окремої особи. Загальні ознаки держави:

1) має у своєму розпорядженні територію у певних межах (дер­жавних кордонах). Територія" — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу. Вона тільки утворює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що тут проживає;

2) поєднує населення, що проживає на даній території, за озна­кою громадянства. Громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, що виражається в їх взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави здобуває: а) право на участь в управлінні держа­вою, заступництво і захист держави; б) обов'язок підкорятися держав­но-владним велінням і нести відповідальність перед державою;

3) має спеціальний апарат управління — систему державних орга­нів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з уп­равління;

4) опирається на апарат примусу (у разі потреби) — установи при­мусового характеру (поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

5) видає загальнообов 'язкові юридичні норми і забезпечує їх реалі­зацію: охороняє і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території, соціальних груп і суспільства в цілому. Без права, законодавства держава неспроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;'

6) має єдину грошову систему;

7) встановлює офіційну систему оподатковування і фінансового контролю;

8) має суверенітет. Сам суверенітет первинний щодо державної влади: він і є «право на владу»;

9) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід врахувати, що держава може бути світською і теократич­ною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, у яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відділена від держави). У теократи­чних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929 р.).