III. Стадія прийняття проекту нормативно-правово­го акта:

1. Офіційне ухвалення проекту:

а) колегіально після обговорення — в парламенті (в Україні звичайні закони приймаються більшістю голосів, а конституційні акти — 2/3 го­лосів від його складу. Президент, накладаючи вето на той чи інший за­кон, ухвалений парламентом, тим самим не наділяє його юридичною

Глава 17. Утворення права. Правотворчість. Джерела... _431

чинністю. Для подолання вето Президента на закон парламент повинен прийняти закон 2/3 голосами від конституційного складу); — в уряді, комітетах (постанови та інші акти приймаються простою більшістю);

б) одноосібно — Президентом держави, міністрами й іншими орга­нами одноособового керівництва. В Україні ряд указів Президента ма­ють потребу в контрасигнації.

2. Посвідчення нормативно-правового акта — його підписання (в Україні закони підписуються головою президії парламенту і Президе­нтом).

Цей етап правоутворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права». IV. Реєстрацій н о - і н ф ормаційна стадія:

1. Державна реєстрація нормативного акта — присвоєння йому реєстраційного коду і внесення до Єдиного реєстру нормативних актів країни.

2. Оприлюднення нормативного акта — офіційне опублікування ухваленого нормативно-правового акта в засобах масової інформації і використання інших засобів доведення його до виконавців, наприклад, шляхом розсилання на місця через електронну пошту (за винятком тих, котрі мають гриф секретності).

Цей завершальний етап правоутворення, який також має актив­ний характер, є заключною стадією правотворчості.

Усі правотворчі процедури повинні бути суворо легітимними, за­конними. Які-небудь довільності, перекручування під час обговорення і прийняття (видання) нормативно-правових актів неприпустимі.

§ 5. Види і форми правотворчості держави

Правотворчість в правових системах романо-германського типу здійснюється двома соціальними інститутами:

— державою в особі державних органів і їх посадових осіб;

— громадянським суспільством і його окремими суб'єктами. Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави

можна класифікувати за різними критеріями. Основний вид — право­творчість державних органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави за юридичною силою актів: 1. Законодавча діяльність держави (законодавча правотвор­чість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодав­чих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодав­чої діяльності, і щодо обсягу текстів вона складає навіть її велику частину. Винятково у формі закону регулюються всі питання, що стосуються державного устрою суспільства, основних прав і свобод грома­дян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, ого­лошення надзвичайного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, правового статусу громадських організацій, органів місце­вого самоврядування, юрисдикційних повноважень правоохоронних органів. Усі інші питання можуть бути віднесені до факультативної компе­тенції, тобто регулюватися не лише законом, але також іншими нормати­вно-правовими актами (указами, постановами, статутами тощо).

У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодав­чий орган держави — Верховна Рада. Вона володіє монопольною зако­нодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами. Законодавча діяль­ність — провідна частина правотворчості й основна конституційно-правова форма прийняття законів державою.

2. Підзаконна правотворча діяльність держави (підзаконна пра­вотворчість)— діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям під-законних актів.

Підзаконна правотворча діяльність (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних зако­нів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня й обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, яке посідається кожним з них у системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, комітети, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).

Фс	рми участі держави в правотворчості:
безпосередня правотворчість	— вироблення і ухвалення нормативно-правових ак­тів уповноваженими органами держави і посадовими особами мають основне значення; інші вияви право­творчості держави (зміна, доповнення, скасування, систематизація) — допоміжні
санкціонована правотворчість	— 1) утвердження (визнання) актів, ухвалених органі­заціями громадянського суспільства: комерційними (акціонерними товариствами та ін.) і громадськими (профспілками та ін.); 2) попередній дозвіл на видан­ня таких актів
спільна правотворчість	— спільне прийняття нормативного акта (нормативної угоди) можливо на галузевому, професійному і місце­вому, територіальному, рівнях. Це можуть бути спіль­ні акти державних органів і громадських об'єднань