Глава 16. Норми права в системі соціальних норм

387

чином, у матеріально-виробничій і управлінській сферах (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а згодом — і якості юридичних норм.

§ 3. Норми моралі і норми права

Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби уз­годження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, со­ціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, і за всіх часів критерієм мораль­них норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та інші. За допомогою моралі погоджується поведінка особи з інтересами суспільства, переборюються суперечності між ними, регулюється між-особистісне спілкування.

«Золоте правило» моралі в євангельському формулюванні звучить так: «В усьому, якщо хочете, щоб з вами поводилися люди, так пово­дьтесь і ви з ними».

У багатьох випадках- правові норми ніби виростали з моральних прин­ципів. У ряді європейських мов саме слово «право» (recht, Droit, Di-ritto) означає ще і «моральне право». Водночас терміни «право», «борг», «зобов'язання» мають різні понятійні значення в праві і моралі.

Дотримання норм права — юридичний і моральний обов'язок гро­мадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспіль­ства. Правда, жодне суспільство в історії людства не досягло гармонії права і моралі.

Загальне в нормам права і нормам моралі полягає в тому, що вони:

1) діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують загальну мету — встановлення і підтримання поряд­ку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — впливати на пове­дінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей — є правилами поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень,— справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, яка лежить в основі норм моралі. Останні, у СЯ чергу, були зумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільС Але і тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анарХІ Відмінності між нормами моралі і нормами права:

Норми моралі

Норми права

за походженням

— складаються в суспільстві на підставі уявлень людей про доб-ро і зло, справедливість_

— установлюються (закріплюютЬв державою як справедлива міра своб ди, що сформувалася в суспільстві м.

за сферою дії

— регулюють внутрішнє усві­домлення людиною своєї пове­дінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональни-ми — не пов'язані з інститутами суспільства; створюються, поши­рюються і відмирають повільно протягом тривалого часу_

— регулюють зовнішню форму ПОВ дінки людини в тих сферах суспільї відносин, що піддаються регулюв" ню; є інституціональними — ДІЮТЬ) межах соціальних інститутів; вагу ють у дію, здійснюються і скасовую ся офіційно, у суворо визначеному гі рядку та часі _

за ступенем деталізації

— виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотри­муватися слова, бути чесним, справедливим тощо)_

— є конкретним варіантом поведії суб'єкта, у якому чітко визначені йр юридичні права і обов'язки, як мо>. лив і та належні

за формою вираження

— не закріплюються в спеціаль­них актах, містяться у свідомос­ті людей; здобувають обов'язко­ве значення в міру визнання біль­шістю членів суспільства

— одержують закріплення в державі; актах (законах, указах, постановах, н мативних договорах та ін.); після буття законної сили стають обов'язк вими для осіб, що знаходяться в сф* їх дії

за способом охорони від порушень

— дотримуються добровільно, забезпечуються внутрішнім пе­реконанням, суспільною думкою (результат — почуття сорому, каяття)

— забезпечуються, крім інших спо бів, державним примусом, застосува ням заходів юридичної відповідальна сті (нерідко результат — обмеження' правах правопорушника викликане¹ стосуванням до нього санкцій закону;

Вплив норм моралі на правотворчу діяльність:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що И нують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначейГ

Ніава 16. Норми права в системі соціальних норм

389

іираз справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним Явищем. Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна ІВборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відпо­відальність за наклеп, надавання помилкових показань, підробку доку­ментів, шахрайство, які у своїй підставі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповід­но до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання Вбо пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насампе­ред моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм мо­ралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності потребувала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняла комерційну діяльність у Радянській Україні, морально відпала в пострадянський період.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Напр., скасування страти в Україні.

Вплив норм моралі на правореалізаційну діяльність:

1. Норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з по­гляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть мора­льного навантаження (наприклад, передбачена законом форма декла­рації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює пра-возастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому зале­жить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

3. Ухвалення правозастосовного акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, перед­бачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини між суб'єктами права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.

Зворотний вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

2. Норми права сприяють розвитку нових моральних норм. Напри­клад, норма про рівність форм власності — державної, комунальної, приватної — утверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за збереженість державної і комунальної власності, але й ральне право хазяїна, власника— фермера, приватного підприєм таін. •< 3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм М ралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорб таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутацій

ЧеСТЬ, ГІДНІСТЬ.

Зв'язок між правом і мораллю в демократичній державі визначаєТ" ся не стільки наявністю конституції, що містить посилання на мораль критерії, не стільки тим, що право має якийсь конкретний моральни зміст, скільки усвідомленою необхідністю його тлумачити і застосов вати з погляду критичної моралі. V-

§ 4. Норми-звичаї і звичаєве право ' Норми-звичаї — правила поведінки, що сформувалися в суспіль*, стві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і стали, обов'язковими в результаті багаторазового повторення протягом трива­лого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до право-; порушників застосовуються заходи громадського впливу.

Норми-звичаї — основна форма регулювання відносин у додержав ному суспільстві, що вплинула на формування права в стародавній державах. Вони слугують субсидіарним (допоміжним) джерелом права в багатьох країнах світу в наші дні. Ознаки норми-звичаю:

• регулятивний характер — регулювання найбільш стійких суспіль-' них відносин, що складалися тривалий час і передавалися з покоління" в покоління;

• суспільний, колективістський характер — вираження суспільних' інтересів у межах будь-якої форми самоорганізації населення (територій альної громади та ін.) і забезпечення заходами громадського впливу;

• етнічний характер — залежність від менталітету певної етнічної' групи, де формувалися;

• моральна зумовленість — відповідність моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;

• пов'язаність з релігійними уявленнями і ритуалами; : <і

• підкреслена публічність — обов'язковість для всіх членів даного" громадського об'єднання та ін.

Санкціонування звичаю державою полягає в тому, що компетентні державні органи у певних випадках при вирішенні справ грунтуються^ на місцевих звичаях, а не нормах, які містяться в нормативно-правових'

і

два 16. Норми права в системі соціальних норм____391

ЙКтах держави. У результаті санкціонування державою норма-звичай Нибуває правового характеру, стає правовим звичаєм, посилання на ЯКИЙ є у нормативно-правовому акті, а її додержання забезпечується Примусовою силою держави.

Форми санкціонування норм-звичаїв державними органами:

1) судове або адміністративне рішення — санкціонування здійс­нюється у процесі судової або адміністративної діяльності, коли Норма-їничай слугує підставою для вирішення спору (англо-американський ТИП правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається Судом, ця норма повинна:

— виражати тривалу правову практику;

— відображати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні еитуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводиться в суді;

2) нормативні приписи законодавчого акта — санкціонування здійснюється шляхом включення норм-звичаїв до законодавчих актів як рабовласницьких і феодальних держав, де вони створили найдавніший Шар права — звичаєве право (романо-германська сім'я правових сис­тем та ін.), так і сучасних держав, особливо країн Африки, Мадагаска­ру (звичаєво-общинна група правових систем).

Для набуття правового характеру норма-звичай:

— повинна діяти в юридично значущих сферах;

— не повинна суперечити закону;

— має його доповнювати і якби «оживляти» своєю моральною сто­роною (морально діяти необхідно так, а не інакше);

— не може підмінювати закон.

Звичаєве право — система правових норм, що ґрунтується на но-рмах-звичаях, які регулюють суспільні відносини в державі, певній мі­сцевості, етнічній чи соціальній групі і забезпечуються (у разі потреби) державною примусовою силою¹.

Не слід ототожнювати санкціонування звичаю з узаконюванням його шляхом формулювання державою правової норми в нормативно-правовому акті. У такому випадку відбувається не санкціонування зви­чаю, а заміна його правовою нормою, вираженою в правовому приписі державного нормативного акта. Послугувавши мотивом для видання державою нормативно-правового акта, норма-звичай втрачає своє значення джерела права. Джерелом права виступає нормативи правовий акт.

Так, для законів Хаммурапі джерелом послужили норми-звича' проте після надання їм письмової узаконеної форми вони втратили сво роль джерел права. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив!' якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив Їх.-І одночасно ві зробив це покарання важко змінюваним, перешкоджаючи зм'якщенн покарання, коли відтинання руки сина було визнано згодом надто сув рим покаранням. Перші писані закони (Руська правда, Алеманська пра? вда, Салічеська правда та інші), засновані на нормах-звичаях, мал справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в ни почуття впевненості у справедливості.

У країнах Океанії, тропічного поясу Африканського континенту, де* яких азіатських країнах звичаєве право відіграє домінуючу роль у регу люванні земельних, сімейних і спадкоємних; відносин, проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспь льних відносин. Ці країни керуються і нормами звичаєвого права, і над рмами, виданими або санкціонованими державою. Прикладом мож~ бути Папуа-Нова Гвінея, де діють як норми звичаєвого, так і норми за^ гального (англійського) права.

Таким чином, норми-звичаї і засноване на них звичаєве право є про,«|. відними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національних правових систем. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторю ючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор­ми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, таї, і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, пле­м'ям, кастою, громадськими утвореннями різного рівня і т. д. Деяк,', норми-звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) згодом трансформувалися відповідно до соціально-економічного ладу суспіль­ства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особлив на рівні повсякденної правосвідомості. Так, на становлення систем, права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської ФедерацГ істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і иОп*' рми традиційного (звичаєвого) права, що виявилося у всіх сферах ЇХ¹ життя.

ffiaflfl 16. Норми права в системі соціальних норм_ 393