§ 7. Причини правопорушень. Правопорушність

Причини правопорушень — об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення:

1) чинники суб'єктивного характеру — обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, право­вий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку рин­кових відносин (наприклад неповага до права і закону; незнання припи­сів закону; негативний вплив інформації про криміналізацію економіки, що продовжується, на свідомість;

2) чинники об'єктивного характеру — обставини, що не залежать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства, розрив між бага­тими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру — обставини, що лише певною мірою залежать від особи; недоліки в правотворчості і правозастосуванні; суперечності нормативно-правових актів, прогали-

Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 287

ни в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохо­ронних органів (наприклад однакове відношення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Впродовж історії вироблено немало теорій щодо причин правопору­шень і шляхів їх подолання: теологічна — вбачає причину неправомі­рної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне вихо­вання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична-— шукає причину правопорушень у надприродних силах (Світовій волі), що пе­ретворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не передбачає, допускає лише намагання зменшити прояви зла; антро­пологічна — вбачає в психофізіологічних властивостях людини (спад­ковість, душевна хвороба, психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх шляхом лікування, в крайньому випадку — ізо­ляції правопорушників від суспільства; соціологічна — пояснює причи­ни правопорушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і ра­дить їх мінімізувати чи запобігти за допомогою цілеспрямованих держа­вних заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення — соціально значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один з видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального роз­витку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовле­ного ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, як і неузго­дження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідпо­відність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад політичний діяч зловжи­ває владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в пар­тії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні мож­ливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утри­мувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відповідальність.