Глава 5 громадянське суспільство і держава. Держава і політична система суспільства

§ 1. Поняття і структура громадянського суспільства

Слід розрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство».

Держава виділилася із суспільства на певному ступіні його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й дер­жава. У міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держа­ва стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Що таке суспільство?

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів і співробітництва. Правда, не усяка сукуп­ність людей, об'єднаних загальними інтересами, є суспільством. Студен­тів в аудиторії або глядачів у театрі також поєднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.

Суспільство — система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою со­ціальних норм (у тому числі — юридичних).

У кожного суспільства є своя система відносин:

економічних: форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;

соціальних: відносини між різними групами населення;

політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян і їх об'єднань у політиці;

ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду — демокра­тичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами; груповими, становими, класовими, національними відноси­нами.

Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об'єднань, що добровільно сфор­мувалися і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, призначеної створювати умови для їх вільного розвитку.

Громадянське суспільство має складну структуру. Воно охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підпри­ємництво), організацію і діяльність об'єднань громадян (суспільних союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровільно сформувалися, сферу освіти, виховання, науки, культури, сім'ї, систему засобів масової інфо­рмації.

Структури громадянського суспільства створюються з метою задо­волення матеріальних і духовних потреб людей шляхом самооргані­зації, знизу, а не конструюються зверху за наказом держави. Тут відбу­вається самореалізація особи через такі інститути, як сім'я, церква, різного роду об'єднання, засоби масової інформації. Суб'єкти грома­дянського суспільства юридично не залежать один від одного — всту­паючи в правовідносини, взаємодіють як вільні і рівноправні партне­ри. Завдяки комплексу правових інститутів громадянське суспільство забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ — ці­лісний і повновладний суб'єкт права.

Головним суб'єктом громадянського суспільства є автономна особа:

• суб'єкт, що усвідомлює себе вільним членом суспільства згідно з розумінням свободи, прийнятому в цьому суспільстві;

• суб'єкт, що вільний економічно, — наділений економічними пра­вами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»), і має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької;

• суб'єкт, що вільний ідеологічно і політично, тобто має можливість бути членом політичної партії чи об'єднання, опозиційного щодо існую­чої державної влади; вправі брати чи не брати участь у виборі органів державної влади і місцевого самоврядування;

• суб'єкт, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільст­вом;

• суб'єкт, захищений законом від прямого втручання і свавільних обмежень з боку держави.

Головною передумовою свободи людини і всього суспільства є власність в усій розмаїтості форм і видів, насамперед приватна вла­сність, що виконує соціальну функцію. Власність покликана: 1) забез­печити добробут усіх; 2) відкрити економічний простір для власного примноження на основі зростання інтенсивності праці, здібностей, тво­рчої ініціативи і підприємливості.

Ринок у громадянському суспільстві — сфера товарного обміну між покупцями і продавцями — діє як саморегулююча система. Участь держави в цьому процесі виражається в тому, що вона допомагає нала­годжувати й удосконалювати цю систему, створювати баланс між кон­куруючими суб'єктами. Ринок відіграє вирішальну роль у розподілі ресурсів. На відміну від планової економіки, де прямі постачання за розпорядженням уряду стають нормою, у ринковій економіці рішення децентралізовані і регулюються ринком.

Вільна праця та її належні умови — неодмінний елемент грома­дянського суспільства. З розвитком ринку громадянське суспільство стає роботодавцем нарівні з державою. Переставши бути єдиним влас­ником засобів виробництва, держава позбавляється переваги бути єди­ним гарантом одержання кожним громадянином роботи. Проте держава зберігає відповідальність за взаємини учасників ринку: вона не повинна допускати хаосу і права сильного. Співвідношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві має бути таким, щоб праця дозволила створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя.

Громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що скла­дається з громадян, а тим, що створює належні умови для реалізації їх можливостей трудитися, для розвитку економічних відносин. Перевага в державі так званого «середнього класу» — один з показників сфор­мованого в ньому громадянського суспільства.

Громадянське суспільство передбачає наявність численних незале­жних інститутів, що діють у межах права і служать бар 'єром для встановлення монопольної влади держави.

Церква, відділена від держави, є своєрідним елементом громадян­ського суспільства. Вона не втручається в справи держави, а займаєть­ся лише питаннями, пов'язаними із задоволенням релігійних потреб громадян; служить їм духовною і моральною опорою; знаходиться в партнерських відносинах з державою. Можна сказати, що існує три ланкове співвідношення — «релігійні інститути — держава, — громадянське суспільство», у якому визнається автономність один одного, існує взаємна повага і взаємодія.

Сім'я відіграє центральну роль у громадянському суспільстві. У п. З ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., говориться: «Сім'я є природним і осно­вним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави».

Суспільні об'єднання громадян (політичні партії, профспілки

та ін.) посідають особливе місце в структурі громадянського суспіль­ства: вони дають можливість людям спільно вирішувати загальні пробле­ми, задовольняти свої потреби, захищати інтереси в сферах політики, економіки, культури, громадського життя. Вони здатні протистояти необгрунтованому втручанню в громадське життя державних інститутів.

Засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення) — неза­лежні засоби виробництва і широкого поширення новин, інформації і розваг — сприяють формуванню суспільної згоди, залученню людей до участі в суспільному житті, стимулюють розвиток громадянської по­зиції.

Місцеве самоврядування (територіальні громади, органи міс­цевого самоврядування, органи самоорганізації населення) здійс­нюється добровільно, на засадах самоорганізації, управління на місцях, розвиває ініціативу громадян, прилучає їх до самодіяльності, самостій­ного вирішення питань місцевого значення в межах конституції і законів держави.

У громадянському суспільстві діють органи держави — у тій мері, в якій вони забезпечують інтереси суспільства (судові, правоохоронні й інші органи).