§ 6. Основні юридичні джерела формування права і у різних народів світу

Право формується двома шляхами:

1) на базі соціальних норм, що виходять від суспільства (об­щин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань та світських самоврядних організацій тощо), внаслідок розвитку фак­тичних відносин, які відповідають соціально-економічному розвитку суспільства. Це рівень безпосередньої соціальної саморегуляції;

2) на базі правових норм, що виходять від держави, внаслідок визнання і подальшого поглибленого розвитку (уточнення, доповнення, деталізації) норм, сформованих у суспільстві. Оформляючи систему правил поведінки, що склалися в суспільстві у формі нормативно-пра­вових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, держа­на тим самим створює умови для власної стабілізації й одночасно для подальшого удосконалення права. Держава бере участь не лише в тво­ренні права, але й виступає гарантом його забезпечення. Це рівень юри­дичного управління.

Спочатку право утворювалося однаково у всіх народів світу шляхом переростання соціальних звичаїв у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виділилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснованих на звичаях, одержала назву звичаєвого права. Правові звичаї могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєво­го права припадає на період розкладання родового ладу, коли супере­чності, що виникли у суспільстві, викликали фіксацію сформованих відносин різними нормативними установленнями.

Перетворення норм-звичаїв у норми права відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писемні пам'ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Салічеська правда», «Руська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецеде­нтів і прямих законодавчих положень.

У різних народів світу визначилися свої шляхи формування права, виділилися провідні форми соціально-юридичного змісту, що прийшли на зміну нормі-звичаю первісного ладу.

Судовий прецедент	Релігійно-правові тексти	Правовий звичай	Закон
— рішення су­ду, що стало зразком для вирішення на­ступної подіб­ної справи	— Біблія, Коран і інші релігійні тексти, що містять релігійно-правові норми, які стали легітимним зразком для вирішення правових питань (мусульманське, індуїстське, індуїстське право та ін.)	— правило по­ведінки, що ста­ло зразком у ре­зультаті його багаторазового повторення	— звід правил, прийнятих дер­жавною владою й обов'язкових для виконання всім на­селенням держави
Прецедентне право	Релігійне право	Звичаєве право	Законодавче право
Англія, США, Австралія, Канада (окрім Квебека) та ін.	Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан, Ізраїль та ін.	Країни Африки, Мадагаскар	Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН

Формування міжнародних договорів (міжнародне договірне пра во) як двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин від­бувалося в усіх країнах світу, але не однаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.