§ 5. Поняттєво-категоріальний апарат і концепції теорії права і держави

Поняттєво-категоріальний апарат теорії права і держави — це

система погоджених і взаємозалежних понять і категорій, необхідних для теоретичного вивчення явищ права і держави. .,

Поняття і категорії юриспруденції не можна розглядати ізольовано одне від одного, оскільки вони є вузловими пунктами пізнання та одно­часно слугують засобом практичного удосконалення права і держави. Завдяки постійному розвитку вони відкривають можливості для осми­слення динаміки конкретних державно-правових явищ, проникнення в їх сутність, глибинні процеси, що відбуваються в них. Будь-яке дослі­дження здійснюється не лише на основі емпіричних даних. Воно базується також на результатах пізнання, на наукових поняттях і категоріях, у яких одержує узагальнення і закріплення все істотне і закономірне з раніше пізнаного. Тільки після опанування науковими поняттями і ка­тегоріями в галузі права і держави можна розуміти процеси, що відбу­ваються в них, визначати закономірності і випадковості державно-пра­вового розвитку, творчо розвивати, створювати моделі і. пропонувати прогнози їх поступального руху. Будь-яка теоретична база перевіряється надалі практикою.

У кожній юридичній науці формується своя система понять і катего­рій. Поняттєво-категоріальний апарат теорії права і держави базується на тому, що поняття і категорії (права, предмети, особи, факти, акти) воло­діють загальними характерними рисами, тобто орієнтованістю на загальні моделі, і підкоряються загальному режиму їх застосування. Вироблення понять і категорій теорії права і держави (що таке право, держава, закон, правова свідомість, правове мислення, правопорядок, злочин і його види тощо) —т це результат інтелектуальної діяльності багатьох поколінь юристів, їх домовленості (конвенційності).

Для гарантування юридичної безпеки поняттям і категоріям дається визначення (дефініція), що служить моделлю і дозволяє порівнювати з її змістом конкретні ситуації, які виникають у реальному житті. Визна­чення поняття (дефініція) виражає: 1) його матеріальний зміст; 2) фор­мальний зміст (форму) терміна, яким позначається поняття. Від дефініції вимагаються чіткість і конкретність. Усі ознаки поняття не обов'язково повинні входити в його визначення. Проте дефініція повинна містити всі елементи і всі різноманітні зв'язки між елементами, що містяться в дано­му понятті. Тільки шляхом їх поєднання можна точно позначити поняття. Будь-яке поняття є специфічним, і його специфіку покликана виразити дефініція. Наприклад, специфіка поняття правової держави полягає в тому, що первинним його елементом є принцип верховенства права; у поняття соціальної держави першенствує принцип соціальної справе­дливості.

Процес розробки дефініцій продовжується в категоризації по­нять— створенні категорій. Якщо визначення поняття формулюєть­ся спираючись на аналіз самого поняття, то визначення категорії дається, відштовхуючись від іншої категорії. У категорії поєднуються поняття і юридичні ситуації, виходячи із загальних рис складових їх елементів. Наприклад, категорія «правові акти» містить такі елементи як вияв волі і правові наслідки, що настають. Характерним елементом категорії «юридичні факти» с подія (дія) і правові наслідки, що настають поза волею (чи з волі) людей. Категорія «негативна відповідальність» передбачає порушення; «об'єктивна відповідальність» — відповідальність, не пов'язана з порушенням, виною тощо.

Різнорідні юридичні ситуації нелегко піддаються включенню понять у юридичні категорії, які повинні бути загальними і одночасно точними. Однак для кожної категорії виявляються риси, загальні для всіх ситуа­цій, що їх об'єднують; незважаючи на існуючі між ними розбіжності.

Юридичні категорії є об'єктивно-суб'єктивними твореннями. З одного боку, вони мають тільки таке значення, яким їх наділяє об'єк­тивна реальність, яку дані категорії повинні відбивати. 3^і іншого боку, вони неможливі без інтелектуальних зусиль юристів, що конструюють їх, системно класифікують, усувають хаос і невизначеність фактів сус­пільного життя. Наприклад, категорії злочинів класифікуються на зло­чини невеликої; середньої і особливої тяжкості — залежно від характе­ру і ступеня суспільної небезпеки діяння; юридичні особи поділяються на державні і приватні — залежно від тога* чи мають вони на меті отри­мання прибутку. Та ж сама юридична ситуація може співвідноситися відразу з декількома юридичними категоріями, що дозволяє встановити режим їх функціонування.

Набір категорій і зміст понять визначаються концепцією, покладеною за основу вивчення проблем теорії права і держави. Розробка концеп­цій — одне з головних методологічних завдань теорії права і держави.

Концепція теорії права і держави — це логічно виважена і уста­лена система причинно-наслідкових зв'язків між вихідною, стрижне­вою, ідеєю про державу і право і суміжними ідеями, що у комплексі пронизують весь досліджуваний (що викладається) матеріал, визнача­ють його цільову спрямованість, підбір фактів, їх інтерпретацію та ін.

При побудові концепції теорії права і держави необхідно враховува­ти, що вона може вивчатися в широкому розумінні як наука про за­гальні закономірності права і держави та у вузькому значенні як юридична догматика (аналітична юриспруденція). Перевагу слід віддати вивченню в широкому розумінні, оскільки вузько нормативний підхід, що виключає використання інших Дисциплін, окрім універсаль­ної логіки, є юридйко-технічним, тобто науковий інтерес аналітичної юриспруденції знаходиться в області юридичної техніки, юридичних понять, категорій і спрямований на удосконалення структури системи права, надання їй формальної визначеності поза зв'язком із соціальними процесами. У предмет свого дослідження аналітична юриспруденція не включає аксіологічні і соціологічні аспекти права: сутність права, його місце в суспільстві, дію в соціальних-зв'язках та ін. Такий однобічний, ідеологічно нейтральний метод, незважаючи на ряд досягнень у дослі­дженнях догми права, не може бути визнаний ефективним у цілому. Він Позбавлений багатьох аспектів пізнання права і держави, що дають фі­лософія права, соціологія права; збіднений однобокістю інтерпретації матеріалу і, отже, не може гарантувати свободи пошуку істини.

Розвиток філософії права (онтології, гносеології, аксіології, антропо­логії права), соціології права й інших наукових дисциплін потребує інтегральної (комунікативної) концепції теорії права і держави. Вона (концепція) передбачає об'єднання всього комплексу теоретико-правовнх досліджень, що проводилися філософією права, соціологією права й іншими «суміжними» теоретичними науками у єдиному, інтегрально­му, курсі — «теорія права і держави», де людина, її потреби та інтереси, права і свободи розглядаються як домінуючі. Спробою створення тако­го курсу є даний підручник.