Глава 6 форма держави

§ 1. Поняття форми держави і її структура

Форми держави — це способи структурної, територіальної і полі­тичної організації і здійснення державної влади в країні.

Структура форм держави — стійка єдність і взаємний зв'язок скла­дових елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державно-правового режиму.

Форми держави:

Форма державного прав­ління — спосіб структур­ної організації вищої влади в державі, її поділ між ви­щими органами (по гори­зонталі) та їх правове ста­новище (глава держави, парламент, уряд)	Ознаки: 1) виражає порядок формування ви­щих органів державної влади, їх структуру і межі здійснення; 2) характеризує зміст прин­ципу поділу влади між вищими органами; 3) встановлює компетенцію вищих органів державної влади та характер взаємодії з ін­шими органами влади центрального і місце­вого значення та інститутами громадянсько­го суспільства
Форма державного уст­рою — спосіб територіаль­ної організації влади в дер­жаві (по горизонталі) і спів­відношення влади між те­риторіальними частинами, на які вона поділена, і дер­жавою в цілому	Ознаки: 1) виражає порядок поділу держави на окремі територіальні частини за певними принципами; 2) характеризує зміст організа­ційно-управлінської діяльності в цих части­нах; 3) встановлює вертикаль взаємодії між центральними, регіональними і місцевими органами влади
Форма державно-правово­го режиму — спосіб полі­тичної організації держа­вної влади, виражений че­рез сукупність засобів і ме­тодів, що використовують­ся у взаємовідносинах дер­жави і особи	Ознаки: 1) виражає, чи відповідає порядок взаємодії держави і суспільства, держави і особи принципам верховенства права та на­родовладдя; 2) характеризує стан співвідно­шення правових та організаційних засобів здійснення державної влади; 3) встановлює сукупність методів підтримання законності і правопорядку в державі

§ 2. Форми державного правління

В сучасних державах поширені дві форми правління: Монархія (гр. monacrhia) — форма державного правління, за якої державна влада фактично чи номінально зосереджена в руках однієї особи — монарха, зазвичай передається разом з титулом у спадок, не делегується йому народом.

Монархія
Абсолютна (не обмежена)	Конституційна (обмежена)
— монарх не обмежений конститу­цією; здійснює законодавчу діяль­ність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місце­ве самоврядування, тобто вся дер­жавна влада зосереджена в його ру­ках (характерна для рабовласниць­ких та феодальних суспільств). Збереглася в первозданному ви­гляді (без конституції і парламенту) в поодиноких країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монар­хія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встанов­лює, що влада виходить від монар­ха, тобто затверджує його абсолю­тну владу. Парламенту приділяєть­ся роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Ара­вія), яка у будь-який час може бути розпущена (у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення)	— влада монарха обмежена консти­туцією, він не може прямо вплива­ти на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвіт­ний йому; парламент здійснює за­конодавчу діяльність. •Парламентська — характерна для сучасних монархій, побудова­них на принципі парламентаризму: Великобританія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Япо­нія та ін. • Дуалістична — характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, служить формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) і інте­ресів буржуазії (їх представляє пар­ламент): кайзерівська Німеччина в 1871—1918 р., Туніс, Таїланд, Лівія, Ефіопія та ін. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королів­ство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Практично вона себе зжила

У дуалістичній монархії юридично і фактично влада має двоїстий характер: вона розділена між урядом, що формується, монархом (або призначеним ним прем'єр-міністром) і парламентом. Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосере­джує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето стосовно законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, вико­навчій і судовій сферах діяльності обмежена, символічна, відсутній дуалізм. Монарх формально зберігає статус глави держави — винятко­во з представницькими повноваженнями. Він лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом. Виконавча влада здійснюється урядом, що формується парламентом, і відповідальна перед ним, а не монархом. Фактичним главою держави (прем'єр-міністр) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті.

Існують нетипові виборні монархії (одноосібні чи колективні), де глава держави обирається, як в республіках. Так, в Малайзії монарх є ротаційним: він обирається через кожні п'ять років Радою правителів штатів (спадкових султанів) із власного складу по черзі. Оскільки спад­кові султани є в дев'яти з тринадцяти штатів (у чотирьох штатах правителі не є спадковими), то лише вони беруть участь у виборах та з їх числа обирається глава держави. В Об'єднаних Арабських Еміратах державу очолює колективний орган — Рада семи емірів, яка раз в п'ять років обирає її голову — монарха найбільшого емірату Абу-Дабі (його інколи називають президентом).

Республіка — форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється президентом чи представ­ницьким органом влади (парламентом), обраним народом на певний строк.

Республіка

Парламентська

Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уря­ду. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, поки має підтримку парламентської більшо­сті. Президент — глава держави, але не глава уряду. Повноважень у пре­зидента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду і лідером правлячої партії або партійної коаліції. Верховна влада належить парла­менту, що обирається населенням країни.

Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за

участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

Президентська

— Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верх­ньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламен­том (можливий парламентський контроль). Повноваження президента дозволяють йому контролювати діяльність парламенту (право його роз-пуску, право вето та ін.)

Президент обирається позапарламентським шляхом — прямими або непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія,

Швейцарія, Іран, Ірак)

Змішана форма правління (напівпрезидентська, напівпарламентська)

Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед канди­датуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). Виконавча влада належить не лише прези­денту, але і прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент вправі голо­вувати на засіданнях уряду.

Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінлян-дія, Франція, Португалія, Ірландія, Ісландія, Румунія, Словенія, Хорватія)

Уточнимо роль президента в президентській, парламентській і «змішаній» республіках.

Президентська республіка характеризується насамперед тим, що президент звичайно обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і гла­ви уряду. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від парламенту (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження). Посада прем'єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий «адміністративний» прем'єр у деяких країнах «третього світу»). Прези­дент може відстоювати інтереси виконавчої влади завдяки своєму ви­сокому статусу (здійснювати активну виконавчу політику, використову­вати право на видання виконавчих актів, ініціювати створення законів, використовувати право вето на прийняття законів, застосовувати різно­манітні засоби впливу на законодавчу владу) з метою досягнення балан­су влади. Президентом у цих державах стає, як правило, лідер партії, що перемогла на президентських виборах, із числа членів якої найчас­тіше й формується уряд. Класичною моделлю президентської республі­ки є США.

Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, звичайно не має в своєму роз­порядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноважен­ня глави держави, окрім суто церемоніальних (представницьких), тут звичайно здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.

Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийн­яття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, авто­матично займає лідер партії (блоку партій), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить со­лідарний характер — недовіра одному члену кабінету спричиняє відста­вку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати роз­пуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відділена від функції глави уряду.

Президент у змішаній республіці, яка поєднує у собі елементи пре­зидентської і парламентської республіканських форм правління, є вер­ховним головнокомандувачем, як у президентській республіці, проте не у всіх країнах наділений повноваженнями глави виконавчої влади. Пре­зидент не відповідає за дії уряду, він призначає главу уряду, як правило, з числа лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парла­менті; за рекомендацією глави уряду він призначає інших членів уряду. Президент може звільнити главу уряду від посади за певних умов; за рекомендацією глави уряду президент звільняє з посади членів уряду. Президент має право головувати на засіданнях уряду; має право скли­кати засідання для розгляду того питання, яке вважає першочерговим; має право затверджувати декрети і постанови, прийняті урядом; має право повернути ці декрети і постанови на повторний розгляд уряду. Проте його влада обмежена тим, що: 1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто не є главою уряду; 2) сам уряд фактично фор­мується залежно від співвідношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парламентську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом.

Відповідно до правового становища президента вчені виділяють дві моделі республік:

Європейська

Американська

— переважно парламен­тсько-президентські та парламентські республі­ки, де президент наділе­ний не дуже широкими і різнобічними повнова­женнями, нерідко є номі­нальною фігурою з представницькими повноваженнями

— переважно президентські республіки (СІЛА, республіки Латинської Америки, Африки й Азії), де президенти характеризуються сильною вла­дою. Але навіть в США, незважаючи на всю си­лу своєї влади, жоден президент не зміг досягти будь-яких значних змін у внутрішній і зовніш­ній політиці без підтримки вищого законодав­чого органу країни. Політична система США дозволяє президенту зосередити у своїх руках велику владу лише за однієї умови: його повинна підтримувати більшість членів Конгресу