Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ГЗ 1.doc
Скачиваний:
541
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
1.88 Mб
Скачать

§ 4. Об'єктивно протиправне діяння

Об'єктивно протиправне діяння — протиправне соціально шкід­ливе діяння (дія або бездіяльність) особи, що не є правопорушенням, але здобуває негативне реагування держави у вигляді примусових захо­дів. Це, як правило, діяння неделіктоздатних осіб, а також «невинні» діяння деліктоздатних осіб (випадкові дії, що мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини — «казус»).

Об'єктивно протиправне невиконання особою юридичного обов'яз­ку щодо додержання встановлених заборон і виконання обов'язків є правовою аномалією. Зовні правові аномалії виражаються в конфлікті

Глава 24. Поведінка у правовій сфері: правомірна, зловживання... 281

між волею суб'єкта права і волею, закріпленою в нормах права, але їх не можна зводити до правопорушень, хоч вони можуть перерости в них.

Ознаки об'єктивно протиправного діяння:

1) суперечність з нормами права;

2) наявність тільки об'єктивних ознак діяння — правопорушення, шкідливість, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, які охоро­няються правом;

3) відсутність суб'єкта правопорушення або/та суб'єктивної сторони (вини) і, отже, складу правопорушення. Так, заподіяння шкоди малолі­тньою дитиною не є правопорушенням, хоч юридичні наслідки поляга­ють у застосуванні юридичної відповідальності до батьків або опікунів; заподіяння шкоди людиною, що перебувала у стані неосудності чи об­меженої осудності, не є правопорушенням, але передбачає застосування до неї примусових заходів медичного характеру;

4) негативне реагування держави, застосування таких примусових заходів:

а) відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (ви­знання угоди недійсною з поверненням сторін у первинний майновий стан; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (ві­ндикація); стягнення боргу) — є правовідновлюваними заходами, що застосовуються не для засудження і перевиховання особи, котра невин­но заподіяла шкоду, а для відновлення нормального стану правових відносин через стимулювання особи до виконання покладених на неї обов'язків;

б) примусові заходи виховного впливу, наприклад щодо неповноліт­ніх осіб, застосовуються як альтернатива кримінальної відповідальнос­ті; ці заходи не містять мети покарання внаслідок недієздатності непов­нолітніх осіб і спрямовані на їх перевиховання;

в) примусові заходи медичного впливу — сприяють попередженню вчинення суспільно небезпечних діянь особами, які перебувають в стані неосудності або обмеженої осудності. Приклади: на підставі судового рішення примусове лікування хворого наркоманією, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засо­би; надання амбулаторної психіатричної допомоги; поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у спеціальну лікувальну установу з метою обов'язкового лікування, що є попередженням подальшого вчинення нею суспільно небезпечних діянь.

Отже, об'єктивно протиправні діяння, тобто діяння неделіктоздатних суб'єктів (неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними) не кваліфікуються як правопорушення, оскільки вони не здатні усвідоми­ти свою вину.

§ 5. Правопорушення, його ознаки та види Правопорушення — суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність за чинним законодавст­вом.

Ознаки правопорушення:

1) суспільна шкідливість (прогул) або суспільна небезпека (зазіхан­ня на життя людини) поведінки — об'єктивна основна ознака, що від­різняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідли­вості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправність — здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і під-законних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

3) свідомо вольовий характер — визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність віль­ного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Право­порушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

4) дієвість — це завжди дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визна­ються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режи­му в державі;

5) винність—дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення пра­вопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльні­стю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина (лат. culpa) — це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідків, виражене у формі наміру і необережності;

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]