§ 4. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві

Норми-звичаї первісного суспільства	Норми права в державі
За способом виникнення:
— виникають поступово в процесі спільного життя людей внаслідок багаторазового повторення	— формуються в суспільстві, орга­нізованому в державу, формулю­ються (установлюються, деталізу­ються, санкціонуються) державою
За вольовою спрямованістю норм
— виражають волю (інтерес) роду або племені	— виражають волю (інтерес) соці­альної групи (класу, стану, касти), що знаходиться при владі
За формою зовнішнього вираження
— існують в усній, неписаній формі у свідомості людей, передаються з покоління в покоління	_зовнішнє виражені в письмових правових документах різноманіт­них форм: нормативних актах, нор­мативних договорах, судових пре­цедентах та ін.
За часом вступу в силу:
— виникають і відмирають посту­пово ,	набирають сили чи припиняють дію офіційним шляхом, у суворо встановленому порядку (норматив­но-правові акти), а також у резуль­таті особистого або суспільного во­левиявлення (індивідуальні і корпо­ративні договори та ін.)
За засобами регулювання
— не знають поділу на права і обов'язки; використовують заборо­ни (табу), зобов'язання і загальні дозволи як засоби соціального регулювання	— передбачають поділ на суб’єктивні права і юридичні обов'язки; установлюють правові загальні до­зволи, зобов'язання і заборони як засоби правового регулювання 1
За способом забезпечення виконання:
— здійснюються в силу звички, традицій, внутрішнього переконання забезпечуються суспільною дум кою; у разі їх порушення примусу виходить від роду (вигнання з громади, тілесні покарання, страта)	__забезпечуються всіма заходами і суспільного і державного впливу, - аж до державного примусу

§ 5. Етнокультурний зміст права

Право розвивається разом із суспільством і є феноменом культури, що втілює у своєму змісті культурно-етнічні особливості правового життя суспільства. Зрозуміти право кожного народу (китайське, японське, мусульманське, німецьке, англійське, українське та ін.) неможливо поза його культурно-історичним розвитком. Оскільки право формується неї державою, а суспільством, етнічні особливості народу, що складає державу, знаходять відбиття в праві. Можна сказати, що право має ет­нокультурний зміст. Етнокультурний зміст права залежить від етнокуль-' турного простору, часу його осмислення і рівня правосвідомості'осібі які його створюють і трактують (інтерпретують). '

Кожна етнічна група⁴ має свою історію зародження, взаємодії, транс­формації, мутації і виникнення нових модифікацій. Люди усвідомлюють свою приналежність до певної етнічної групи або культури саме в силу відмінностей від інших груп чи культур⁵. В основі етнічної ідентичності знаходиться загальне походження, мова, традиції, психологія, наступність (своєрідний голос «крові»). Вони служать відправними засадами за­гальної культури етносу, переломленої в праві через правове почуття. Правове почуття (галузь правової психології) не несе в собі негативного заряду, воно спрямовано на комунікацію і толерантність, коли правота (справедливість) однієї людини поєднується з правотою (справедливістю) іншої щодо конкретних інтересів і виникає почуття загальності інтересів: Правове почуття, що базується на комунікативних здібностях людини як виразника культури етносу, створює умови для узагальнення конкретних випадків, підведення їх під загальне правило, тобто сприяє формуванню права, закладаючи в нього етнокультурний зміст. За допомогою правово­го інтелекту (галузь правової ідеології) відбувається усвідомлене офор­млення і систематизація правових норм, що адекватно відображають рі­вень правової культури і самосвідомості етносу, оскільки не відповідні йому правові норми ризикують залишитися нереалізованими. У змісті правових норм можуть відображатися уявлення про соціальну справед­ливість, бажання наслідувати релігійні, моральні, ідеологічні та інші цін­ності, ідеали, переконання, ті чи інші наукові теорії, вчення.

Етнічні групи — історично стійкі групи людей, що усвідомлюють свою ідентич­ність, — племена, народності, нації. В етнографічному змісті цей термін близький поняттю «народ». Іноді ним позначаються кілька народів (етнолінгвістичні групи, на­приклад росіяни, українці, поляки та ін., — слов'янська етнічна група), а також відосо­блені групи усередині народу.

Існування різних етнічних груп — одна з проблем сучасних національних держав, що засновують свою легітимність на ідеї єдиної держави для єдиної групи людей (нації) із загальною культурою.

Етнокультурний зміст права є породженням правового менталітету народу, його правової свідомості і правового мислення (правового почуття, правового інтелекту). Він концентрується в правових традиціях, формалізується в джерелах (формах) права, служить знаковим елемен­том типізації (об'єднання в сім'ї) правових систем світу.

Правовий менталітет тієї чи іншої етнокультурної спільноти (пра­вовий менталітет — це форма типізації юридично значимої поведінки, правових суджень і системи правових категорій, що істо­рично склалася) зацікавлений у тому, щоб одержати своє вираження в праві. А право, щоб бути затребуваним, має потребу у втіленні право­вого менталітету народу. Таким чином, саме правовий менталітет поро­джує самобутнє право, праворозуміння, етнокультурний зміст права.

Правовий менталітет того чи іншого суспільства не може бути від­сталим чи нерозвинутим. Його неможливо раціонально проектувати як і залежний від нього етнокультурний зміст права.

Своєрідність українського правового менталітету, втіленого в його праві, полягає в тому, що він ґрунтується як на духовних засадах схід­ноєвропейської цивілізації, так і на опосередкованій рецепції давньорим­ського права, його ідей, принципів та інститутів. З погляду генезису і змісту українське право — явище синтетичне, багатомірне в змісті від­битих у ньому реальностей. Проте сьогодні можна констатувати, що правова система сучасної України в основному є структурно впоря­дкованою за допомогою джерел (форм) права та інших юридичних за­собів, найбільш характерних для східноєвропейської групи континен­тально-європейського права, які забезпечують досягнення належного правопорядку як умови вільної і стійкої взаємодії суб'єктів національ­ного права. Необхідному стану рівноваги в суспільстві сприяє механізм самоорганізації, що виявляє себе у позадержавних структурах (місцеве самоврядування, громадські організації, приватні корпорації та ін.).

В Україні, як і в більшості країн світу (незалежно від форми держа­вного устрою), локально проживають чимало відособлених етнічних спільнот (не українців), що складають меншість і вважають себе корін­ним населенням країни, наприклад, татарське населення Криму, а також поляки, німці, греки та інші. Завдяки реалізації права на культурну ав­тономію вони зберігають свої національні традиції, особливості свого правового менталітету в постійно оновлюваному вигляді і претендують на його загальне нормативно-правове офіційне визнання. Україна, як і інші держави, окрім інших проблем, повинна вирішувати проблеми етнокультурного розвитку «своїх» етнічних (національних) меншин. Історична пам'ять України, етнічна спільність якої перебувала в складі

різних держав і випробовувала зневажливе відношення до її культури з їх боку, активізує її увагу до культури етнічних меншин. Актуальною в Україні є інституціоналізація етнокультурного правового плюралізму, пропаганда за допомогою права досягнень етнічних груп, стимулювання їх діяльності у співдружності на благо своїх народів, кожної сім'ї, держави. Сьогодні нормативно-правові акти мають потребу в обов'язково­му проведенні етнологічної експертизи на предмет відповідності право­вих приписів конфесіональним цінностям народів, що проживають у нашій країні.

Не менш актуальним є зміцнення загального правового простору України зусиллями не лише українців за походженням, а й усіх етнічних груп, підвищення їх відповідальності за збереження цілісності держави і формування ефективної правової системи. Такі зустрічні зусилля ба­гатонаціонального народу і держави, врахування на державному рівні інтересів кожної етнічної групи дозволяє виключити етнічні конфлікти, у центрі яких стоять проблеми мови й освіти (наприклад, баски в Іспанії, таміли в Шрі-Ланці), або політичні проблеми, що посилені пам'яттю про несправедливе виселення їх з власних земель за часи радянського то­талітарного режиму (чеченці в РФ).

Право як феномен культури має втілювати у своєму змісті національ­но-культурні особливості правового життя в межах того чи іншого сус­пільства. Можна декларувати тезу про наявність загальної універсальної правової культури, про загальнолюдські цінності, але не можна забува­ти, що вони — плід розвитку правових культур тієї чи іншої етнічної спільноти, і лише завдяки її досягненням вони стали загальнолюдськи­ми. Навіть ставши такими, вони сприймаються в контексті правової культури етнічної спільноти, що збагачує загальнолюдську культуру в змістовних різних вимірах.

Етнокультурний зміст права повинен стати основою вивчення етно­логії права як методологічного напрямку і галузі наукового знання про право. Найважливішим напрямком етнології права є розробка інтегра­льної правової ідеології і національної правової політики. Основна мета такої розробки полягає як у збереженні територіальної єдності держави, так і у встановленні правопорядку, толерантності і компромісу в сус­пільстві.