§ 8. Співдружність як особлива форма об'єднання сучасних держав

Більш висока форма інтеграції (об'єднання) держав досягається в міжнародних і міждержавних регіонально-континентальних об'єднан­нях — співдружностях і співтовариствах, особливо останніх.

Співдружність — союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міжнародного договору для досягнення певних цілей, спільно­го здійснення і координації ряду напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжнародний дого­вір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження його органів і одночасно зберігає за державами-членами суверенітет і якості суб'єктів міжнародного права (СНД, Британська Співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною — економічна, культурна діяльність та ін. Вона одержує вираз, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юри­дичних актах.

Співдружність може мати перехідний характер: розвинутися в конфе­дерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

СНД (Співдружність Незалежних Держав) — це об'єднання не­залежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність наро­дів і сформовані між ними зв'язки шляхом координації політики, рівно­правного і взаємовигідного співробітництва. СНД засновано в 1991 р. трьома державами —- Білоруссю, Росією, Україною. Пізніше до них при­єдналися дев'ять країн — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Право­ву основу СНД становлять ряд угод та інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Державі Протокол до неї, Алма-Атинська декларація від 21.12.1991 p., Угода з військових питань, Ста­тут СНД від 22.01.1993 р. та ін.). Разом із членством у СНД передбаче­на така форма, як асоційоване членство. Встановлено право виходу зі СНД. Вихід можливий в однобічному порядку, проте необхідно письмо­ве попередження хранителя Статуту СНД за 12 місяців до здійснення виходу. Державою-хранителем Статуту СНД є Республіка Білорусь.

СНД здійснює діяльність через загальні координуючі органи: Раду глав держав, Раду глав урядів, Раду міністрів закордонних справ, Ко­ординаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єдна­них збройних сил, Раду командуючих прикордонними військами, Еко­номічний суд, Комісію з прав людини, а також через їх інститути. Всі органи СНД є консультативними.

Серед інститутів Співдружності провідне місце займає Міжпарламент­ська Асамблея, що складається з парламентських делегацій — учасни­ків Угоди про Міжпарламентську Асамблею (підписано 27.03.1992 p.). Рішення Міжпарламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звер­нень, рекомендацій, пропозицій. До її компетенції входить розробка рекомендаційних {модельних) законодавчих актів з питань, що знахо­дяться в сфері загальних інтересів держав Співдружності.

Британська Співдружність націй — об'єднання незалежних суве­ренних держав, що включає Великобританію та її колишні колонії, домі­ніони, метою якого є налагодження загальних зв'язків між країнами-членами і сприяння їх економічному і соціальному розвитку. Початок утворенню Британської Співдружності націй покладено в 1867 p., коли Канада першою серед колоній одержала статус домініону. У 1919 р. англійські домініони вперше виступили на міжнародній арені як суб'єк­ти міжнародного права. Офіційно Британська Співдружність націй веде відлік з періоду надання незалежності колишнім британським колоніям: Індії, Пакистану і Бірмі (М'янма) у 1947 p.; на 01.01.2003 р. вона нара­ховує 54 держави, що незалежні у внутрішній і зовнішній політиці, але в силу історичних причин визнають британського монарха як главу Співдружності.