Теорія права

Глава 11 загальне вчення про право

§ 1. Термін «право». Право природне і позитивне. Право соціальне і юридичне (об'єктивне і суб'єктивне)

Термін «право» (лат. jus) має різне тлумачення у народів світу. Про­те його об'єднуючою основою служить те, що всі народи вбачають у ньому справедливість, правду. Протягом сторіч у пошуках змісту права вироблялися різні теорії, елементи яких і дотепер зберегли своє значення. Ряд з них передбачають дуалістичний поділ права. Наведемо парні категорії права, що виробило людство, і які знаходяться в сучас­ному науковому обороті:

1) Природне право і позитивне право.

Позитивне право виходить від держави, виражено в писаних нор­мах, міститься в нормативно-правових документах: законах, актах ви­конавчої влади і місцевого самоврядування, судових і адміністративних прецедентах, нормативно-правових договорах, правових звичаях.

Природне право (лат. jus generis humani) має більш глибокий, ґрунтовний, вихідний для життя людей норматив поведінки, корениться в самій природі людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби й інтереси, її спосіб існування і розвитку. Вона ж виступає їх носієм. З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не державд_Саме природне пра­во є основою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Позитивне і природне право розглядаються разом, як нерозривні, немислимі одне без одного, оскільки природне право справедливе, але не реалізується само по собі, тоді як позитивне право реалізується, але не обов'язково є справедливим.

2) Соціальне право і юридичне право.

Соціальне право (загальносоціальне, безпосередньосоціальне) ви­пливає безпосередньо із громадського життя і не залежить від держави. Воно існує у вигляді звичаїв, традицій, природних прав, моральних та

інших соціальних норм, правосвідомості (наприклад, право першості Я черзі — це норма, що ввійшла в звичку, норма — звичай, а не право П юридичному значенні слова; право на подяку за безкорисливу допо­могу — це моральна норма).

Юридичне право (спеціально-соціальне) є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави. Це — приписи законів; Принципи і норми ратифікованих міжнародних договорів; судові рішен­ня, що стали прецедентами; санкціоновані правові норми-звичаї та ін. (наприклад,.право вимагати повернення свого майна з незаконного цолодіння — у даному випадку термін «право» є вжитим у юридичному шісті).

3) Юридичне право, у свою чергу, має два значення.

Об'єктивне юридичне право — система діючих у державі право­вих норм і принципів. Вони встановлені (чи визнані) державою як ре­гулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах, тому незалежні від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб'єкта права (окрім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське Життя, вже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього.

Суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як псині юридично визнані можливості (свободи) суб'єкта права задово­льняти власний інтерес. Немає норми права без суб'єктів, яким вона пдресується. Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливос­тями (правами і свободами) суб'єкт за своїм розсудом може скорис­татися чи не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) і сві­домості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. 1 Іоки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкрет­ної сфери життя і діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скори­статися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податкового права.

Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не визнаний державою юридично правоздатним, дієздатним і не стане носієм суб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єк­тивним юридичним правом, держава нібито відкриває доступ до здійс­нення основних, невідчужуваних прав людини, даних їй від народжен­ня, від природи. Тобто юридичне право (об'єктивне і суб'єктивне) має відповідати праву природному, служити інструментом його реалізації.

їх перехід від одного до іншого можна зобразити так:

природні права людини		норми об'єктивного права		суб'єктивні юридичні права

Природні права людини (її соціальні права) перетворюються на су­б'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнання за допомогою загальнообов'язкових норм права, сформульованих і охоронюваних державою у вигляді об'єктивного права.