§ 2. Походження права

Право нерозривне пов'язано з формуванням людського суспільства, і тому умови його виникнення є соціальними. У будь-якому історично­му суспільстві для підтримки в" ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Слово «регулювати» означає направляти поведінку людей, їх груп і всього суспільства, вводити їх діяльність у певні межі.

Розрізняють два види соціального регулювання:

індивідуальне — впорядкування поведінки конкретної особи у кон­кретному випадку;

нормативне — впорядкування поведінки людей за допомогою за­гальних правил — зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки.

Соціальне нормативне регулювання в первісному суспільстві вико­нувало дві функції:

1) звільняло людину від постійного страху перед навколишнім сві­том і спрямовувало її діяльність на створення умов для життя;

2) упорядковувало суспільні відносини через встановлення відпові­дних стандартів (правил) поведінки в різних життєвих ситуаціях, орга­нізовувало їх у певний суспільний порядок.

Поява нормативного соціального регулювання у первісному сус­пільстві стала якісним поштовхом до виникнення і розвитку права.

Соціальні норми первісного суспільства виникли спочатку у ви­гляді міфів, ритуалів і обрядів, пізніше — моральних установлень і звичаїв. За допомогою ритуалів і обрядів упорядковувалася зовнішня форма поведінки, завдяки міфам забезпечувався внутрішній зміст: створені божества для поклоніння (духи, боги, герої, предки) наділяли­ся ідеалізованими вчинками, що служили зразками для поведінки. Нездатність пізнати багато явищ природи викликала віру в існування бо­жественних, надприродних явищ; відбувалося виконання релігійних культів; йшло формування релігійних норм, на основі яких стали регу­люватися відносини між людьми. Моральні установлення первісного суспільства були примітивними: вони обмежувалися «добром» лише щодо своїх одноплемінників, вимога не заподіяння «зла» ближньому не поширювалося на представників іншого племені.

Найбільш стабільним нормативним соціальним регулятором відзна­чалися н о р м и - з в и чаї — соціальні норми, що регулюють стійкі суспільні відносини, які ввійшли у звичку і стали правилами поведінки внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу. Норми-звичаї ґрунтувалися на натурально-природній необхідності, переплітали­ся з міфами і мали значення для всіх випадків життя громади, роду, племені, для регламентації господарського життя і побуту, сімейних та інших взаємин членів роду, первісної моралі (добра і зла), релігійно-ритуальної діяльності. їх можна назвати природним первісним правом: вони служили критерієм «правової» поведінки; були публічною основою вирішення життєвих ситуацій; підтримували і зберігали кровнородинну сім'ю. Це були «мононорми»: 1) норми, не розщеплені за регулятивни­ми особливостями, оскільки в них перепліталися, чітко не проступаю­чи, міфи, норми моралі, релігійні норми, правові засади. Наприклад, «не убий», «не укради» — одночасно і правові, і релігійні, і моральні нор­ми; 2) норми, які не давали переваг одному члену роду перед іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, оборони від ворожих племен. Основним принципом соціального регулювання був принцип талону (рівним за рівне — око за око, зуб за зуб); 3) норми, у яких переважало «т а б у» — обов'язкова і незаперечна заборона, недодер­жання якої каралось надприродними силами (заборона під страхом най­тяжчих покарань кровнородинних шлюбів — інцест; заборона убивати своїх рідних). Порушення табу спричиняло вигнання винного з роду (остракізм), що було рівноці_нно смерті. Щодо дозволів (прав) і позити­вних зобов'язань (обов'язків), то вони не були,розділені; правачленів роду становили зворотний бік обов'язків, оскільки первісний індивід не мав окремого усвідомленого особистого інтересу, який би відрізнявся під інтересу роду. Адже людина усвідомлює інтереси, а не права.

Лише з розкладом первісного ладу, з появою соціальної неоднорі­дності усе більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов'язання (обов'язки). Пози­тивні зобов'язання мали на меті організувати необхідну поведінку при готуванні їжі, будівництві житла, розпалюванні багаття, виготовленні знарядь та ін. Дозволи (суб'єктивні права), як можливості відносно самостійної діяльності, формувалися у випадках визначення видів тва­рин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін.

Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобо­в'язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснооб­щинного життя, послужили джерелами формування права. Широкого поширення набули.також договірні відносини в усній формі, так зване «примирливе право» родового ладу.

Тлумачами норм-звичаїв," а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов'язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у про­цесі примирення сторін). Цих неписаних правил поведінки дотримува­лися добровільно, їх виконання забезпечувалося в основному силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. При необхідності до їх порушників застосовувався при­мус, що виходив від роду чи племені (страта, вигнання з роду і пле­мені, позбавлення вогню, води та ін.). У якості особливих процесуаль­них форм розгляду спорів використовувалися різні двобої; формою інституту доказів був «суд божий» (ордалія) — випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отрутою тощо. Той, хто витримав такий іспит, доводив за допомогою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти є вірні. Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних чи членів роду. Реа­кція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) послужила прообразом юридичної відповідальності, що вже складалася в дер­жаві.

Перехід від норм-звичаїв до системи норм, що спираються на зви­чай, тобто до розряду «звичаєвого права» (його синонімом є «архаїчне право»³), відбувався завдяки охороні з боку старійшин, вої­нів, жреців, що виділилися з числа членів роду (племені) як своєрідні органи управління.

Етапами розвитку права, його історичними типами, можна назвати такі: архаїчне право, станове (феодальне) право, формальне (буржуазне, соціалістичне) право, соціальне (сучасне) право.