§ 2. Принципи правотворчості

Виділяють дві групи принципів правотворчості; загальні і спеціальні.

Загальні принципи правотворчості —основні загальноприйняті норми імперативного характеру, які виступають як незаперечні вимоги, що ставляться до змісту нормативно-правових актів, до процесу їх під­готовки і прийняття.

Принципи правотворчості:

1. Науковість і професіоналізм — залучення до розробки норма­тивних актів кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, вче-них-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід; наявність глибокої обгрунтованості відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства, що міститься у науковій концепції. На­укова експертиза проектів нормативно-правових актів, що повинна за­побігати винесенню на розгляд правотворчих органів проектів, які міс­тять недостатньо обґрунтовані положення, прогалини, суперечності.

2. Гуманізм — формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави. Україна визнає пріоритет міжнародного права перед національним в галузі прав людини, і це забезпечується національним законодавством. Нормативно-правові акти й інші юридичні джерела права не можуть містити норми, які порушують права і свободи людини, закріплені і) Конституції і передбачені міжнародними стандартами. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін у чинні не допускається звуження змі­сту й обсягу існуючих прав і свобод. Обмеження конституційних прав і свобод людини можливі як виключення і лише у випадках, передбаче­них Основним законом.

Цей принцип означає відбиття в законах і підзаконних актах балансу інтересів усіх соціальних груп і шарів суспільства, їх рівності перед законом, поваги їх прав і інтересів, рівного захисту перед судом. Велике значення має відображення в нормативно-правових актах паритету прав людини і держави, оскільки будь-яка людина не лише вимагає відпові­дальності від держави, але і несе відповідальність перед нею. Відносини людини і держави повинні будуватися на встановленні балансу їх потреб і інтересів.

3. Демократизм — встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно-правових актів; ство­рення законодавчих процедур, що забезпечували б вираження в законі свободи народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, люди­ни; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність пар­ламенту, так і свавілля з боку парламенту. Цей принцип означає також широку участь народу в обговоренні проектів законів, у консультатив­них і законодавчих референдумах; урахуванні альтернативних проектів законодавчих актів і громадської думки, підтримці народної правотво-рчої ініціативи; зважене ставлення до парламентської опозиції.

4. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обгов рення проектів нормативно-правових актів, інформування про них нас лення, прозорість їх поведінки в парламенті. Гласність і відкритість " ють можливість громадянському суспільству встановити контроль' законодавчим процесом, вчасно коригувати проходження нормативи актів. З одного боку, гласність є способом підконтрольності правоти рчих суб'єктів, з іншого, виступає каналом формування громадсМ думки. Гласність передбачає інформованість і одночасне пізнання, вр хування і частково формування потреб, інтересів, думок і почуттів л" дини, соціальних груп, суспільства.

5. Законність — додержання ієрархії нормативно-правових ак при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шлях' відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості.

Цей принцип означає, що всі звичайні закони приймаються на осно Конституції України і повинні відповідати їй і міжнародним угода' укладеним за участю України. Акти органу нижчого підпорядкував^ правотворчості не можуть суперечити акту вищого правотворчого о* гану. Закони, ухвалені всеукраїнським референдумом, з питань визн" ня нечинним будь-якого закону або окремих його положень, маю вищу юридичну силу стосовно закону, прийнятого Верховною Радо України. Такі акти є загальнообов'язковими до виконання на територ держави з моменту їх опублікування і не вимагають санкціонуванн з боку будь-якого державного органу. '

Принцип законності передбачає не лише забезпечення верховенст Конституції в процесі правотворчості, але й наявність механізму пер вірки Конституційним Судом нормативно-правових актів щодо.відш} бідності їх Конституції. Конституційні закони мають юридичну силу, ОТ накову з юридичною силою Конституції України. ₍

Даний принцип також означає, що закон може бути змінений ч його дія припинена винятково законом, який має однакову з ним аб вищу юридичну силу.

6. Толерантність — виявлення та урахування законоутворююч погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, з гальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних гру У сучасних умовах немає такої соціальної групи, задоволення інтерес' якої (при ігноруванні інтересів інших груп населення) могло б забезп, чити якість і ефективність результатів правотворчості. Необхідна згод всіх основних соціальних шарів суспільства, їх толерантність. Шляхо правотворчості досягається авторитетне посередництво, спрямоване н примирення, рівновагу правомірних інтересів сторін. Неефективноїр

є правотворчість, що не виконує своєї ролі по упорядкуванню соціальних конфліктів і закріпленню нормативно-правової моделі їх вирішення.

7. Єдність загальнодержавних і регіональних інтересів — ви­ражається у врахуванні інтересів центра і регіонів. В загальнодержавних актах відображаються інтереси регіонального характеру, враховуються місцеві особливості, не ущемляються інтереси населення певної місце­вості. Особливо це стосується актів центральних правотворчих органів, що торкаються інтересів будь-якого регіону: вони ретельно вивчаються з метою оптимального врахування місцевих інтересів. Прикладом мо­жуть служити акти, що регулюють різні сторони життя населення, яке постраждало від аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У свою чергу, місцеві органи видають акти відповідно до загально­національних інтересів.

Спеціальні принципи правотворчості:

• оперативність — незволікання підготовки проектів нормативних актів;

• поєднання динамізму і стабільності — створення стабільного нормативного акта й одночасно можливість вносити до нього допов­нення і зміни;

• наступність — перенесення і використання попереднього позити­вного вітчизняного та сучасного закордонного досвіду по створенню нормативних актів;

• плановість — складання і додержання планів за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;

• системна погодженість — старанність і скрупульозність підгото­вки нормативних актів у їх взаємозв'язку, злагодженість нормативних приписів як усередині нормативно-правового акта, так і між норматив­но-правовими актами, їх відповідність конституції, міжнародно-право­вим договорам в галузі прав людини;

• техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотворчих органів; додержання лінгвістичних стандартів їх мови.