§ 10. Принципи права: поняття і призначення. Співвідношення принципів права і норм права

Принципи права (від лат. principium — основа, засада) — осново­положні загальноприйняті норми, що виражають властивості права І мають вищу імперативну юридичну силу, тобто виступають як незапе­речні вимоги, що висуваються до учасників суспільних відносин з ме­тою встановлення соціального компромісу.

Можна сказати, що принципи права — це своєрідна система коор­динат, у межах якої розвивається право, і одночасно вектор, що визна­чає напрямок його розвитку. Принципи служать нормативними основа­ми права (позитивними зобов'язаннями), що покладені в його зміст, виступають як орієнтири його формування, відображають його сутність і основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати ціннісним стрижнем правової ма­терії, своєрідним «вищим правом». Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавчих актах чи виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрямки правотворчої, правозастосовної та іншої юридичної діяльності.

Призначення принципів права:

— здійснювати узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

— забезпечувати однотипне формулювання норм права;

— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини через правове регулювання та інші види правового впливу.

Загальне у принципах права і нормах права:

1) мають нормативний характер;

2) їх поява об'єктивно зумовлена;

3) фіксуються у зовнішніх формах права;

4) забезпечуються державою. Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права

Норми права

1. Не мають власної, притаманної лише ним, зовнішньої форми — роз­чиняються у безлічі норм, пронизу­ють усю правову матерію, виводяться з неї або виникають у вигляді окремих правоположень законодав­чих актів. 2. Є стрижнем усієї системи пра­ва, спрямовують розвиток і функці­онування правової системи суспіль­ства. 3. Не мають конкретики і подро­биць — не вказують прав і обов'яз­ків, тобто мають вищий рівень абст­рагування від регульованих відно­син. 4. Знаходяться над рівнем норм, визначають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість), служать позитив­ним зобов 'язанням. 5. Не мають засобів регулюван­ня — їх провідним елементом є по­винність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відображає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею. 6. Мають тривалу стабільність і зворотну дію в часі. 7. Сприяють подоланню прогалин у праві.

1. Мають власну, притаманну ли­ше ним зовнішню форму — вини­кають в нормативних приписах як загальнообов'язкові формальновизначені правила поведінки. 2. Є частинками (клітинками) си­стеми права, яка набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права. 3. Закріплюють типові конкретні соціальні процеси, поведінку люди­ни; являють собою модель (зразок, масштаб, еталон) регульованих, сус­пільних відносин — указують на права і обов 'язки. 4. Знаходяться під принципами,, під їх ціннісною орієнтацією, і мають конкретну функціональну спря­мованість (регулятивну та охорон­ну) 5. Мають засоби регулювання (до­зволи, зобов'язання, заборони), через які притаманна їм повинність не безпосередньо, а опосередковано відображає існуючу в суспільстві систему цінностей. 6. Як правило, не мають тривалої стабільності і зворотної дії в часі. 7. Беруть участь у подоланні прогалин у законі.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принци­пів, що прямо закріплені у нормах права і становлять внутрішній зміст цих норм.