§ 4 Методи теорії права і держави

Терміни «методологія» і «метод» співвідносяться як загальне і ок­реме.

Метод теорії права і держави (грец. methodos) — комплекс кон­кретних способів, логічних прийомів і принципів пізнання загальних і окремих закономірностей виникнення, структури, розвитку і функціо­нування права і держави. Конкретні способи — інструменти пізнання, необхідні для розуміння конкретного зрізу досліджуваного об'єкта. Логічні прийоми — дедукція та індукція, аналіз і синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки та ін. Принци­пи — історизму, єдності логічного і історичного та ін. Принцип істори­зму дозволяє відтворити державно-правові!явища у всій повноті — з усіма випадками, зиґзаґами, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розвитку. Єдність логічного та історичного дозволяє відійти від окремих фактів, особливостей, несуттєвого і теоретично від­творити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є дійс­ною сутністю, а історичне — його формою, що визначена змістом. По суті, цей принцип розкривається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відпові­дно до першого принципу сьогоденний (розвинутий) стан об'єкта не­можливо добре вивчити і зрозуміти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до принципу ретроспекції (принципу зворотно­го аналізу) до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих станів об'єкта.

Метод — це шлях до визначеної мети. Вибір методу диктує об'єкт і предмет дослідження. Синонімом терміну «науковий метод» (у широко­му його розумінні) є термін «науковий підхід», що означає принципову методологічну орієнтацію наукового дослідження (наприклад, антро­пологічний підхід, аксіологічний підхід). За допомогою системи методів предмет теорії права і держави конкретизується і оформляється у відпо­відну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему теоретич­них знань про державу і право, виражену в поняттях.

Методологія теорії права і держави (грец. methodos + logos — учення, знання) — система концептуально-теоретичних підходів (методів) до явищ права і держави, реалізованих на основі знань про зако­номірності їх застосування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій.

Нині в юриспруденції взяв гору методологічний плюралізм у ре­зультаті демонополізації (роздержавлення) методології. Визнаються можливості використання різних методів, що дозволяють знайти загаль­ний знаменник, наявність якого і забезпечує прогрес наукового знання за рахунок вбирання їх сильних сторін. Розширюється коло раціональ­ності замість обмеження лише аналітичними методиками, яке раніше існувало. Методологія виявляє себе як комплекс методів та їх інтерпре­тацій (роз'яснень). Це, проте, не виключає превалювання методу, що є доказово визначальним у конкретних дослідженнях на даний час.

Ключовим методологічним підходом до всіх державно-правових явищ є антропологічний підхід (грец.anthropos — людина), відповід­но до якого людина як біосоціальний індивід є «мірою всіх речей», у тому числі державно-правових явищ. Такий підхід ставить людину в центр правової реальності і вивчає її роль у створенні цієї реальності, життєдіяльність усередині неї, взаємний вплив (включаючи деструкти­вний) людини і правової реальності.

Методи науки теорії права і держави:

Загальні (загальнофілософські) — становлять світоглядну основу всіх наук.

Приватно-наукові (конкретні) — застосовуються до певних наук. Спеціальні — є додатковими, допоміжними.

Такий поділ є умовним, оскільки у міру розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Загальні (загальнофілософські) методи — діалектичний, синер­гетичний, системний (системного аналізу), узяті в єдності (син­тезі), та ін.

Традиційно провідним у юриспруденції, включаючи і загальнотео­ретичну юриспруденцію, є метод філософської діалектики (матеріа­лістичний та ідеалістичний). Діалектичний метод дозволяє всебічно проаналізувати явища — виявити їх генезис, еволюцію, ознаки, зміст і форму; визначити значення для періоду функціонування, перспективи розвитку; врахувати взаємозалежність у правовій сфері, знайти ЇЇ ціліс­ність і форми взаємодії з зовнішнім середовищем; встановити .фактори, матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовні, культурно-моральні (ідеалістична діалектика).

Проте метод матеріалістичної діалектики починає працювати тільки з уже сформованими категоріями і поняттями, тому його цінність виявляється у єдності із синергетичним підходом (методом соціальної синер­гетики) і системним (системного аналізу) методом.

Метод соціальної синергетики (нова, постнеокласична методо­логія) виступає на тій стадії, коли не сформувалися категорії і поняття, тобто дія діалектичного методу ще не наступила. Відповідно до соціаль­ної синергетики розвиток є не плавним переходом від одного упорядко­ваного стану до іншого, а багаторазовим чергуванням упорядкованого і хаотичного станів, коли динамічний (детермінований) хаос виявляється в упорядкованих структурах, а хаотичний стан здатний породити новий порядок (результат — закономірності соціальної самоорганізації приро­ди, суспільства і людини). Даний метод сприяє виявленню не лінійності розвитку явищ права і держави (наприклад, правової системи), розгля­ду їх у ракурсі зіткнень організованих і самоорганізованих процесів, інтересів, поглядів. Він використовується для розкриття сутності політико-правових процесів, що мають тривалі строки розгортання, де особ­ливого значення набувають невеликі (випадкові) впливи на макрорівнях. Розуміння розвитку як взаємодії соціального порядку і соціального хаосу дозволяє синергетичному методу поряд із закономірними при-чинно-наслідковими зв'язками врахувати і випадкові зв'язки, що вини­кають у процесі самоорганізації різних систем, їх взаємодії з «навколи­шнім середовищем».

Вирішальним у пізнанні явищ права і держави є системний метод (підхід). Він дозволяє пізнати цілісність системи в єдності різноманітних державно-правових явищ, що здобувають нові якості, відсутні при їх існуванні в роз'єднаному положенні. Завдяки йому можна простежити все розмаїття зв'язків державних і правових інститутів один з одним і зовнішнім середовищем; установити, що життя системи визначається процесом зміни і стабілізації, збереженням традицій і збагаченням нова­ціями, а тривале порушення балансу цих процесів обертається руйнаці­єю системи. Притаманні системному підходу методологічні можливості структуралізму дозволяють фіксувати, встановлювати нові грані нор­мативних форм регуляції, тобто всього того в правовій сфері, що зав­жди знаходилося в зоні «замовчування», розглядалося як даність, але не досліджувалося, наприклад, двоїста (об'єктивно-суб'єктивна) при­рода закону.

Синтез синергетичного, діалектичного методів та методу системного аналізу відкриває можливість досліджувати не лише загальні закономірності в їх системі, але й випадки (у тому числі дезоргагіїзуючі проце­си), що відіграють свою «Системоутворюючу роль». Знання об'єктивних дезорганізаційних процесів як крайностей соціальної самоорганізації об'єктивно вимагає їх подолання шляхом надання людині ціннісних правових орієнтирів для життя в неупорядкованому стані.

Приватні (конкретні) методи теорії Права і держави: формально-логічний (догматичний), соціологічний, герменевтичний, компарати­вістський, аксіологічний, синтез інституціонального і аксіологічного підходів, інструментальний⁵ та ін."'

Формально-логічний (догматичний) метод є традиційно вжива­ним у теорії права і держави для вивчення «догми» права, його зовнішньої і внутрішньої форм. Завдяки пов'язаності з правилами логіки і мови він допомагає сформулювати визначення юридичних понять, зро­бити їх опис,' класифікацію і систематизацію. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечливість викладу правових норм; наявність необхід­них внутрішніх елементів при формулюванні понять, а також виведення з них логічних наслідків. Уже стародавні римляни вважали, що юриди­чна форма є істотна форма (forma legalise— forma esseentialis).

Соціологічний метод виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів і містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різноманіт­них документів, соціально-правовий експеримент, опитування населен­ня, анкетування, інтерв'ювання і т. д. За допомогою цього методу мож­на визначити ступінь авторитету влади, якість діяльності законодавчої, виконавчої і судової галузей влади, ефективність правового регулюван­ня, стан законності і правопорядку в суспільстві.

Герменевтичний (тлумачний, навчально-процедурний) метод допомагає досягти ясності в прочитанні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, вживанні термінів і узгодженні сфер їх використання, тлумаченні вчинків учасників правовідносин. Усяке Читання тексту (закону та інших правових документів) зумовлене питанням, «з якою метою» він був написаний. Використання герменевтичного методу спрямовано на подолання дистанції, що відокремлює читача (інтерпретатора) від далекого йому тексту, прагнення поставити його на один культурний рівень з автором тексту, перебороти значеннє-

Один з нових методів у юридичній науці, що дозволяє визначити правову форму як специфічну систему правових засобів.

Походить від слова герменевтика (грец. hermeneutike — тлумачне мистецтво) — сукупність пізнавальних засобів, що одержали назву від імені давньогрецького бога Гер­меса, який витлумачував людям глибинний зміст велінь богів. Засновником герменевтики як наукового методу вважається німецький вчений Ф. Шлейєрмахер (1768— 1834).

ву роз'єднаність між ними і у такий спосіб включити зміст цього текс­ту, розуміння інтерпретатора для того, щоб його реалізувати. Завдання інтерпретатора (дослідника) -— зробити тлумачення (інтерпретацію) са­мого права; відстояти цінність традицій, знайти в минулому зразки пра­вової поведінки, що є еталоном сучасності..

Компаративістський¹ (порівняльно-правовий) метод передбачає зіставлення подібних юридичних понять, явищ і процесів та встановлен­ня їх специфіки. Порівняння бере участь у класифікації державно-пра­вових явищ, з'ясуванні їх історичної послідовності, генетичних зв'язків між ними, загальних і окремих закономірностей розвитку.

Аксіологічний підхід до аналізу державно-правових явищ допома­гає розкриттю змісту основних політико-правових цінностей, таких як справедливість, легітимність, легалізованість, безпека, правопорядок, законність тощо. Застосування даного підходу дозволяє зрозуміти, що ефективність правовідносин у суспільстві залежить від здатності і бажан­ня учасників правовідносин виконувати взяті на себе зобов'язання.

Методологічний синтез інституціоиального іаксіологічного під­ходів («новий інституціоналізм») виходить з розуміння значимості єдності правових інститутів, формальних структур, правил і процедур, з одного боку, і правових цінностей, на основі яких члени організацій прийма­ють рішення і будують свою поведінку. Він допомагає простежити орга­нічний зв'язок моральності і правопорядку.

Спеціальні — методи, засновані на досягненнях суспільних і тех­нічних наук: математичний, кібернетичний, психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання права і держави доцільно використо­вувати зазначені методи у сукупності.