§ 2. Предмет і ознаки теорії права і держави

Теорія права і держави — система узагальнених наукових знань про основні загальні і приватні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави в їх понятійному вираженні;

Теорія права і держави має свій предмет (відповідає на запитання «що?») і метод (відповідає на запитання «як?»). Це комплексна, інтегра­льна наука; що поєднує в собі аналітичну юриспруденцію, філософію права, соціологію права.

Предмет теорії права і держави — основні закономірності і випа­дковості виникнення, розвитку, функціонування права і держави, вира­жені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах; теоретичних конструкціях, через які розкриваються їх об'єктивні властивості.

Основні ознаки теорії права і держави:

1) вивчає державу і право в єдності і органічному зв'язку, їхній взаємній зумовленості. При відносній самостійності держава і право перебувають у відносинах взаємного проникнення. Право (природне, загальносоціальне, допозитивне) є первинним стосовно держави. Вини­каючи із суспільних відносин, насамперед відносин власності, правові норми тісно пов'язані з поняттям справедливості, тобто з уявленням про те, що є найкращим. Вони формуються безпосередньо в процесі суспільних відносин і здобувають юридичну чинність за допомогою їх офіційного визнання з боку держави. З одного боку, держава немислима без права як способу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій — діяльність держави регламентується пра­вом, його нормами як правовими засобами соціального регулювання; у нормах права держава одержує своє юридичне оформлення. З іншого боку, правотворчі органи держави формулюють, розвивають, уточнюють норми права, що сформувалися в суспільстві (позитивне право); правозастосовні органи держави виконують ці норми, а правоохоронні орга­ни держави охороняють їх від порушень. Не можна пізнати право і дер­жаву, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одному;

2) вивчає державу і право в теоретико-узагальненому вигляді — через поняття і категорії (сутність держави, форма держави, тип держа­ви, функції держави, юридична рівність, сутність права,, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання та інші). При цьому даються теоретичні узагальнення як внутрішньодержав­них, так і міжнародних правових процесів і явищ, виробляються суміж­ні загальні і абстрактні поняття, що відображали б закономірності;

3) вивчає, як правило, основні закономірності виникнення, розви­тку, функціонування права і держави, тобто такі, без яких буття права і держави є неможливим. Проте не обмежується вивченням винятково загальних закономірностей (глобальних і внутрішньоглобальних пере­творень), оскільки без знання випадків (відносно малих змін) складно правильно зрозуміти загальні закономірності. Адже за будь-якою випа­дковістю звичайно ховається закономірність іншого типу або кількох конкуруючих закономірностей. Тому при розгляді закономірностей (не­обхідностей) беруться до уваги і випадковості. Окрім того,¹ теорія права і держави вивчає не тільки самі закономірності, але і результати їх дії у вигляді тих чи інших сторін правової реальності: Наприклад, невідво­ротність юридичної відповідальності за правопорушення— не зако­номірність, а правовий принцип, викликаний закономірністю функціо­нування Держави, що виражається в застосуванні засобів юридичної відповідальності;

4) вивчає в комплексі різноманітні аспекти права і держави формально-догматичні (аналітична юриспруденція), соціально-філософські, метафізичні (філософія права) і соціально-динамічні, реальні (соціологія права);

5) вивчає процес пізнання юриспруденції — теорію юридичної нау-ки₃(юридичну епістемологію), юридичну герменевтику, інтерпретаційну діяльність юриста, юридичне, мислення і його логічні прийоми тощо.

Таким чином, теорія права і держави е інтегральною (комуніка­тивною) юридичною наукою, у тому числі:

1) суспільною (гуманітарною) наукою, оскільки вивчає такі сус­пільні явища, як держава і право — на відміну від природних, технічних наук;

2) юридичною наукою, оскільки вивчає тільки державну і правову сторони суспільного життя, керуючись критерієм юридичності;

3) загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює на­самперед основні загальні і приватні закономірності розвитку права і держави;

4) філософською (методологічною) наукою, оскільки при висві­тленні загальних закономірностей конкретизує філософські категорії, розробляє методи (способи) вивчення правових явищ; досліджує пра­во в системі ціннісних настанов, властивих філософії права;

5) соціально-прикладною наукою, оскільки вивчає державу і право (правові інститути, правила, практику, процедури) у контексті життя суспільства; у їх зв'язку із соціальними процесами, що відбуваються в ньому; пояснює розвиток права не з одного лише внутрішнього його змісту, але й з погляду впливу, який здійснюється соціальним середови­щем: Це притаманно соціології права) яка прагне одержати загальні, засновані на емпіричних даних, уявлення про зв'язки, що існують між правом і суспільством.

Завдяки теорії права і держави: 1) забезпечується зв'язок юриспру­денції з іншими суспільними науками; 2) держава і право вивчаються як пов'язані,між собою багатогранні явища (соціальні, психологічні, організаційні, нормативні та ін.), що зберігають свою самобутність і від­носну автономність.